Я народився на Татуїні. Місто Анкохерд. Зі мною жила мати,що працювала на нашій фермі влолго-збирачів, вона казала, що батька в мене нема, я цьому не вірив... З дитинства я знав тільки два світи - Моє рідне місто,та небезпеки поза нього. Ніби все складалось добре в моєму житті, як у тринадцять моіх років, мати пішла як завжди вечором, по воду, до вологозбирача, що був біля гори Хізил, горою її важко було назвати, але про неї казали що там логово Крайт-дракона. Вона не повернулась. Довго я її шукав, в другу добу пошуку ми з моїм двоюрідним братом вирішили зайти у логово до Хізил. Взявши з собою бластер я пішов до підніжжя гори, де був туннель до підземелля.А також Сказав братові щоб почекав ззовні. Прокрадаючись, тунель вів мене до місця де я вже чув Крайта, та був готовий, до всього. присівши за валуном я перевірив старий бластер ,що колись подарував мені Родіанець, на мій день народження, було цікаво чи він справний, чи він хоча б має зарядів? Я виглянув зза валуна, і почав роздивлятись- було чутно тільки дихання, шипіння, навколо було прекрасно- кристалічна печера що була наповнена кристалами, де вони виблискували різними кольорами і сліпили яскравим світлом. Задавалося враження що це не місце злобного хижака, а місце де жило щось потойбічне. Я вмить оговтався, та почав проходити ближче до сусідного приміщення печери- підійшовши ближче я побачив двох трупів, та кістки. Крайта-дракона не було, він зник не залишивши і сліду, "можливо це було видіння?" -задав собія запитання. Я оглянув тіла, та ні кого з них я не впізнав. Виходя я забрав декілька криствллів собі, на пам'ять. Тепер я зрозумів що це була не випадковість. Дійшовши до вихду я побачив, що вже ніч. Я сказав брату щоб він почекав мене, але він зник. У місті ніхто його не бачив. "Дивно" подумав я про себе, дві зниклі особи за одну добу. Матері не знайшов, але ці кристали нехай будуть на згадок про неі, також мого брата. За ніч я дійшов до міста. Пізніш через місяць я найнявся на роботу у Мос Ейслі, офіцантом. Через декілька років до мене дійша звістка, про мого батька. Що він живий, та знаходиться на Татуїні. Мені довелося багато зробити, щоб з ним зустрітись. Зустріч відбулася в районній кантині Мос Ейслі. Я сів за столик що був біля бармена, взявши напій, я чекав. У бар зайшла людина середньго зросту, у коричневому плащі, що закривав, та затіняв обличчя. Він подивився навколо, та виловив мене з юрби відпочиваючих. Підійшовши до стола бармена, де повернувся до мене, та сів навпроти. Він зняв капішон та подивився на мене. За мить роздивившись навколо він вимовив:" Напевно в тебе багато питань, якщо ти пройшов такий довгий шлях щоб побачити мене?", я без ввагань відповів :" Куди ви зникли коли я народився?". Цого питання він неочікував, але скривши емоціний стан, заплющивши очі, задумався... Продумавши мову відповіді сказав: " Я торговець і мені було треба поїхати жити в інше місто, вас з собою брати не міг, так як шлях проходив через небезпеки, я нехотів щоб ви опинились у цих стуаціях, за той шлях загинуло пів каравану через посуху, і ще кілько від Тускенів", я сказав- "Мені більш нікуди йти, візми мене як помічника, жити тут неможливо". Він ще раз роздивився мене -"Ти впевнений?", "так"- без емоцій відповів я. Ми вийшли з кантіни та попрямували до будинку на околиці Мос Ейслі. Ввійшовши у старе запилене приміщення, де було мало світла. Він нажав на кнопку, та двері, що були замасковані за шухлядою відчинилися. Я побачив добре освілені сходи,спіраллю проходили в низ, світло ісходило від фотонних ламп, які були знизу. Дішовши до кінця, можна було роздивитись цікаві деталі: приміщення складалося, мабуть з давніх кам'яних глиб, прямокутного типу, щільно прикладені один до одного. На них були древні розписи, символи, та знаки. Проходячи в глиб секретного приміщення, я почав задихатися, у кінці тунеля була велика, металева, з дев*ятьма замками, та штирями дверь. Підійшовши до неї в притул- було відчутно свіже повіря. Мій гід вдарив по одному з цегляних блоків. Велика механічна машина, десь над нами запрацювала, і ввесь складний механізм почав неквапливо себе розкривати. Коли останній блок піднявся, відкрився вид на червоне приміщення, що видблискувало від ламп прикріплених до стіни. З правого боку від мене був килим, та ваза з білого каменю, що була напівзаповнена. В стіні був невеличкий отвір, звідки йшло повітря. Посеред невеличкоі комнати сидів юнак, який щось читав. Він був одягнутий у просту одежу, біля нього сидів такого же віку ще один хлопець. Який встав, та подивився на мене, на його обличчі застигло питання"хто ти?", але він тільки мовчав і рздивлявся мене. Я огленув ще раз комнату, з ліва була гола стіна, завершенням ціього є пройом без двері,без освітлення. А мій батько став навпроти мене, знявши плащ, сказав - "Почувай себе як дома- сину". "Це моя таємна школа,ти маєш тут навчатися,щоб здобути знання які допоможуть тобі в майбутьньому." – промовив мій батько. І мене навчали. Тепер можна сказати що це академія, де мій батько вчитель. Вона є у покинутому будинку. Там є ще учні- Вальтар, та Оуен. Ми з Вальтаром стали швидко друзями, Оуен більш поглиблювався у себе, любив читати. В переривах від буденної метушні я займався конструювнням приладу, як я вичитав- що це є давньою, та елегантною зброєю миротворців Джедаїв, атакож мстивих та агрессивних Ситхів. Звався він світловий меч. Роблячи його я помітив що деяку деталь мені вручну не вставити, кристалл, що потребував тонких інструментів. Одного дня я разом з Вальтаром пішли до нашого знайомого що продавав зброю. Прийшовши до нього я з його дозволу, сів за робочий стіл.Я дістав зі своєї кишені кристалли. Попрацювавши з ним 2 години я нарешті закінчив своє творіння-це був меч, він світив ззовні помаранчевим. Повертаючись Вальтар пішов до бару, казав хотів зустріти одну людину, а я попрямував до академії. Прийовши, я натиснув на блок, але двері не відчинилися. Моживо двері замкнуло? я подумав, та пішов до чорного входу. Відкрившись, двері показали страшну картину- Двері що не відчинялись, були навмисно сплавлені. Біля цих дверей лежав труп мого батька, а біля нього- його датапад. Хтось тут є, було чутно звуки бластерів що були у перестрілці. Я розрубав двері, вибив їх. Мене переповняв гнів, гнів за цю смерть. Я ніколи не був так упевнений у своїх діях. Йдучи через сходи дійовши до металевих дверей, що відділяди мене від винуватця всіх подій. З моїх грудей рвалося "Швидше!" хотів підганяти неквапливий механізм. Тільки но відчинились двері- я вбіжав. В кінці червоної комнати лежав напівмертвий, ще не з охоловшим бластером третій учень академії,який вступив нещодавно,Арно. Чужий бластер прострілив та сплавив йгого нутрощі. Він лежав ледь живий. Лужа крові витікла з його рани, але він хотів дотягтись до бластера. Я підійшов на мить до нього, давши бластера він промовив останні свої слова- "Я не гідний такої смерті..." Він хотів сказати щось ще, але життя скінчилось. Я попрямував до тренувальної комнати, де був бій, нерівний бій. Я не хотів ще одної смерті, дістав меч із пояса. Коли двері тренувальної, ізрубленої кімнати відчинилися - там був Оуен, та він... У його супротивника було два меча, два синіх меча. Він був одягнений у сіру падаванську одежу, та лице було прикрите шарфом. Він наносив удари за ударом , Що разу коли Оуен ввідстрілювався- він намагався ударити, але Оуен встигав увертатись. Я уввімкнувши меч підбіг до ньго та наніс боковий удар, а Оуен вистрілив у голову. Він схрестивши удари віитримав напругу, та відбив мій меч. Я наніс удар з низу, він парирував, Оуен вистрілив в спину, він парирував. Він направив Силу та штовхнув на мене кам'яну глибу, вдаривши мене, я відлетів. Впавши я побачив крізь мутний зір, що Оуен відступае... Розповідає Оуен: Я ухиляюся від за ударом, і він не дає моменту для мого пострілу.Він замахнувся я вистерлив, але інший меч встигув відбити мій постріл, і другий рубанути мені по нозі(добре що тільки шкіру розплавив)але було дуже боляче. Я відчуваю, що не зможу довго протриматись. Він прериває кожну спробу на постріл. Тепер він схрестивши меч, може мене вбити. Я відчувши щось незвичайн(мабуть силу), направив їх на мою руку. Поток тримав меч супротивника. Поза була незручною. Моя ліва рука тримала луч, права витримувала його меч. Тепер я вибив потоком меч з його рук, але залишався ще один. Я взявся за бластер, приготувався, мій супротивник підібравши впавший меч- попрямував на мене... Я гукнув "Рекс!". Знову Рекс: Я отямився, за мить встав, підхватив меч, попрямував до вбивці. Я підпригнув(чомусь дуже високо) , я кинув меч йому у голову. Супротивник розрубивши бластер Оуена, відбив мою атаку, мій меч відлетів. Тепер я знав що робити- біжав на нього, підійшовши в притул він махнув у мене, я вдаривши йому по обличчі, ухилився. Підпригнувши я вдарив йому по шиї, притягнувши до себе - з коліна у груди. Він впав, але одраз встав. Прибіг Вальтар. "Що ти так довго?"- спитав я його, використвуючи момент. він мовчки побіжав до супротивника, та почав бій з мечем, який у нього невіомо звідки з*явився. Я взявши меч, попрямував до дуелю. У запалі битви Вальтар відступав, хоч як не намагався в нього поцілити. Підійшовши до ворога, я вступив в бій, Вальтар вдарив спереду, а я по правому плечу. Він вихвативши свій другий меч з схрещення відбив перший, та схрестився з моїм мечем, він зрзумів що зробив помилку,він забув про мого товариша... Вальтар всадив в нього меч, а я відрубив руку з мечем. Після я вимкув меч, прикріпив на пояс. Ми з Вальтаром взяли Оуена та пішли з кімнати тренувань, бо можливо прийдуть ще. Доходячи до кімнати верхнього поверху, по сходах, ми на головному вході побачили- ще одного вбивцю- "це аперантіси!", вигукнув Оуен. Ми попрямували до чорного виходу, вибіжавши на волю- я сказав "В мене є один знайомий, він мені боржник, на крупну суму кредитів, він транспортер,в ньго є крабель до іншої системи, він і нас безкоштовно підвезе", сказав я. "Пішли"-сказав Вальтар. Ми пішли до космопорту де був той великий транспотний корабель. Ми без проблем сіли у нього, та полетіли до Корусканту. Де кожен вибрав свій шлях...