The Prodigy
Учасники: Лаем Хоулет, Кэйт Флинт, Кит Палмер(Максим Реалити), итак же выбывший но не забытый Лирой Торнхил, ну и при создании была там еще была подруга Кэйта, звали Шарки.
Дискография: Experience, Music for the Jilted Generation, Fat of the Land, Experience Expanded, Always Outnumbered, Never Outgunned,
Музичною силою і підтримкою групи є Лаям Хоулет з Брейнтрі (графство Ессекс). Він захопився музикою ще в початковій школі, ставши фаном групи "Ska and Two Tone", коли батько дав йому записи "Найкращих хітів "Ska". Перейшовши до середньої школи, він зацікавився новою культурою - хіп-хопом - захопився такими командами, як "Grandmaster Flash", "the Furious Fire" і постійно дивився фільми про брейкерів "Beat Street".
Звісно, що Хоулет хотів створювати і виконувати власну музику і, через декілька років, працюючи по вихідних на будівельному майданчику, він заробив достатньо грошей щоб купити два дешевих програвачі. Невдовзі після того він познайомився з місцевою хіп-хоп групою "Cut To Kill", яка зразу ж взяла його до себе як другого ді-джея. Протягом наступних двох років Лаяму і "Cut To Kill" важко вдавалось працювати разом, тому що вся суть їхніх пісень була лише в ідіотському пересміхуванні. У 18 років Лаям здав екзамени для отримання диплому дизайнера і отримав роботу в тепер уже неіснуючому лондонському журналі "Метрополітен", де потоваришував з його власником.
Прослухавши записи "Cut To Kill" власник журналу запропонував Лаяму достатню кількість грошей для запису дебютного альбому групи. Але ні в групи, ні у власника журналу не було досвіду в подібних справах і весь бюджет був витрачений у студії і нічого не залишилось на розкрутку та гастролі. Щоб оплатити борги, частина групи "Cut To Kill", яка залишилась, без відома Лаяма підписала контракт з "Tam Tam Records". Вони це зробили незважаючи на те, що група використовувала одну з його композицій для отримання цього контракту. Ця зрада співпала зі спадом інтересу Лаяма до хіп-хопу і він почав себе шукати у нових музичних стилях.
Літо 1988-го.
У той час, як Лаям повністю занурився у хіп-хоп, його рідна країна перемкнулась на абсолютно новий напрям - Acid House, екстаз від якого поглинув більшу частину Ессекса. Ранні мелодії - такі, як "Acid Trax" (група "Phuture", 1987 р.) і роботи Деріка, Мея та Жуана Еткіна - були мінімалістичними музичними гібридами зі змінними частотами, нетрадиційною структурою і надприроднім звуком.
У той час, коли чиста домашня музика пом'якшувала свої ритмічни ідеї, включаючи велику кількість мелодій і гармоній, Acid House направлявся до нових крайнощів, використовуючи технологію для створення таких звуків, які б ніколи не змогли змоделювати люди. Народившись в Чікаго і Детройті, ця музика швидко перетнула Атлантику і пустила корені у масових нелегальних об'єднаннях, що стало основою для нового напрямку, відомого як рейв. Це була ера розкішних барів, марафонних танців і відродження ідеалів хіппі - настало Друге Літо Кохання.
Вперше з культурою рейва Лаям познайомився на вечірці у Барні. Він зразу прийняв нову віру: "Я подумав, що це чудово, воно так відрізнялось від того, що я бачив раніше. Хіп-хоп був таким-собі ексклюзивістом, претензійним і у деякій мірі виключав білі групи. Я відчув щось неймовірне, щось для мене зовсім нове …".
Через декілька місяців Лаям почав працювати ді-джеєм на подібних вечірках і став досить відомим обличчям у Ессексі. Але він був ще занадто сором'язливим, щоб грати що-небудь з того, що таємно писав. Якось Лаям зустрівся з Ліроєм Торнхілом і Кейтом Флінтом. Лірой був до глибини костей фаном Джеймса Брауна, який щойно вийшов на сцену після того, як Acid House переріс у дещо більш складне і розумне. Зі своїм ростом і швидкими, як блискавка, ногами, Лірой був саме тією людиною, яка повинна була танцювати у Барні.
Кейт Флінт залишив школу ще до здачі екзаменів і працював в найрізноманітніших місцях перед тим, як став "випадковим", а потім і справжнім приверженцем культури байкерів, що курили маріхуану і заслуховувались такими легендами 70-х, як Led Zeppelin і Floyd. Коли влітку 1988-го з'явився рейв, Кейт подорожував Ближнім Сходом та Африкою, але восени 1988-го повернувся до Англії. Коли він повернувся, його зразу ж вигнали з дому і він був змушений ночувати то під пірамідами в Каїрі, то на берегу річки в Брейнтрі.
Енджі, його подружка, запропонувала пожити в неї. Вона була справжнім рейвером і ходила на вечірки Acid House, тому Кейт постійно був з нею. Зустрівши друга в Барні, Кейт і Лірой стали хорошими друзями і швидко стали популярними у своєму колі. Якось на рейв-паті Кейт зустрів Лаяма. Кейту так сподобались мелодії, які награвав Лаям, що він попросив записати касету його міксів. Лаям зробив це а також на стороні "В" записав чотири власні пісні. Кейт і Лірой програвали касету цілими ночами і були надзвичайно вражені роботою Лаяма. Наступного разу побачивши Лаяма, вони попросили, аби він пограв для них його власну музику, щоб потанцювати під неї. Він погодився і, запросивши спільну подругу Шаркі, вони заснували групу "Prodigy". Лаям грав на клавішних а Кейт, Лірой та Шаркі танцювали.
Невдовзі після цього вони замовили свою першу аранжировку в студії "Лабіринт" у Далстоні і Лаяму здалось, що для хорошої роботи їм потрібен ще репер. Так вони вийшли на Максима Ріеліті, репера і реггера з Пітерборо, який вже три роки вештався Нотінгемом.
Максим захопився репом у віці 14 років, спостерігаючи, як його брат репував на різних радіостанціях у Пітерборо. Потрапивши у Нотінгем, Максим плідно співпрацював зі своїм другом на ім'я Іан Шервуд. Їх стиль з неортодоксальної танцювальної музики був тоді немодним і через три безплідних роки їх дует розпався. Максиму сподобалось працювати з Шервудом і він на три місяці поїхав у подорож, щоб охолонути і обдумати своє майбутнє. Подорожуючи, він зрозумів, що музика - це його пристрасть і, повернувшись в Англію, він попрямував до Лондона. Невдовзі після того якийсь приятель дав йому адресу Prodigy. Вони обмінялись касетами, але їх перша зустріч у Далстоні пройшла непомічено, тому можна сказати, що вперше Максим познайомився з групою під час їхнього першого шоу. Через декілька днів його запросили приєднатись до групи.
В такому складі "Prodigy" почали те ж саме, що і багато-хто до них - вони виступали на вечірках і рейвах. Такі групи, як "N-JOI" та "Shades of Rhythm" ще задовго до появи "Prodigy" склали хорошу базу для фанів цього виду відпочинку, але група Хоулета була явним перебором, бо складалось враження, що "Prodigy" - це лише маленька жабка біля монстрів цього руху і рости буде ще дуже довго. Їх ранні шоу часто відвідувались дуже погано, наприклад, на їх п'ятому виступі у коледжі Хатфілд було тільки дев'ять присутніх, причому п'ятеро з них були представниками викладацького складу. І навпаки, їх дванадцятий вечір на рейвівському танцмайданчику Рейнданс відвідало 12 тисяч людей.
Хорошою рисою Acid House було те, що групам надавалась можливість грати перед тисячами людей, про що можна було тільки мріяти у час розквіту року. Виключність "Prodigy" підкреслювало те, що вони співали тільки вживу, а не як "DAT" та їх сучасники. На Великдень 1990 року Лаям оголосив команді, що декілька тижнів тому таємно підписав контракт з "XL", хоча він і продовжував працювати у "Метрополітен". Тільки він ще не був впевненим, як інші члени групи зможуть виконувати свої ролі, тому не повідомляв цю новину. Але тепер, судячи з їх останніх виступів, він вважає, що "Prodigy" - це дійсно те, що потрібно, щоб нести його музику широкій аудиторії. Та Шаркі ідея про подальшу роботу групи здалась невдалою і вона поїхала.
Залишившилось четверо учасників групи, які постійно продовжували виступати, щоб оправдати сингл "What Evil Lurks", який вийшов у лютому. Їхня праця була винагороджена сімома тисячами проданих копій. Це було хорошим початком. Вирішивши ущільнити свої шоу, група якось зібралась для репетиції вдома у Лаяма. Але далеко від концертної атмосфери з сотнями чи, навіть, тисячами фанів, танцюючих під музику, учасники групи вирішили, що така обстановка є неможливою. Через 20 хвилин суперечок Ліроя і Кейта вони послали все до чортів. З того часу "Prodigy" ніколи не займались репетиціями У той час у Лаяма була звичка допізна бути на вечірках а потім повертатись додому і писати музику під впливом рейв-дурману. Так з'явився наступний сингл "Prodigy" - "Charly".
Подивившись дитячий інформаційний фільм 70-х років, де показували дивного кота у черепаховому панцирі і як його сприймали діти, Лаям видав таку фразу: "Charly каже: завжди повідомте свою матусю, коли Ви йдете куди-небудь" прямо під час жорсткого брейк-біту.
Група грала у стилі реггі різні композиції з їх першого альбому, який вони записали ще в "Лабіринті", але це була найжорсткіша річ Лаяма (Alley Cat Mix), що відразу ж заполонила розум публіки. Вона вийшла у серпні 1991 року, відгук про неї був шалено-великим, продажі різко виросли і в результаті "Charly" піднявся на третє місце у всіх національних хіт-парадах. Знятий на цю пісню кліп показували у програмах "Вершина популярності" та "Шоу хітів" і на наступній рейв-вечірці група грала вже для 30-ти тисяч. Невдовзі Лаям повністю пішов з роботи в групу.
Величезний успіх "Charly" пришвидшив ріст популярності "Prodigy".
У них вже було достатньо відоме ім'я для того, аби зійти зі сцени рейву. Від них вимагали живих шоу. Їх третій сингл "Everybody in the Place" з'явився у грудні 1991 року. У той час визнання музики Лаяма підтвердилось тим, що його попросили зробити ремікс на "Art of Noise", "Dream Frequency", "Take That". Здавалось, все йшло прекрасно. Якийсь музичний журнал оголосив, що "Charly" відкрив шлюзи так званому дитячому рейву (kiddie rave). Незважаючи на подібні заяви, "Prodigy" продовжували прогресувати. Альтернативний рок все більш уважно приглядався до їх музики і концерти групи Shffield Sound City а також фестиваль XL's Vision тільки підтримали репутацію групи як одного з найбільш-живих явищ у країні. Питання було тільки у тому, чи вони зможуть повторити свій успіх на рівні альбомів. Після четвертого синглу "Fire" їх слава все збільшувалась. Альбом "The Prodigy Experience" став, направду, красивою річчю, яка коли-небудь з'являлась з надр рейву.
Проїхавши з концертним турне по 23 містам різних країн для підтримки запису, група постійно продовжувала виступати і унікальна музика поряд з важкою роботою винагородили їх альбом, який протягом шести місяців залишався на вершині хіт-параду з 40-пісень. Цей період повинен був зробити їх ще більш популярними, але до того часу вони поїхали з новою програмою по Європі, Америці, Австралії та Японії, глибоко загрузли в боргах і були на межі розколу. Якщо викреслити зі списку концерти в Австралії, то їм залишалось всього-на-всього два вихідних за останні півтора місяці. Насамкінець, багато шоу в Америці розкручувались не дуже добре і більшість американських продюсерів не зуміли повернути назад свої гроші. Погані умови поїздок перетворили це все не жах. Кейт згадує: "Ми повинні були звернути увагу на те, як реагував Лірой, бо якщо він нещасливий, то це вже серйозна проблема. Ми сказали, що більше ніколи не хочемо виступати на гастролях, що дуже виснажені, що відіграли 70 концертів перед Різдвом та Новим Роком, а додому повертаємось обезсилені і по вуха в боргах."
Заключними синглами з цього дебютного альбому були "Out of Space" і "Wind it Up", які, не дивлячись на явний спад у групі, все-таки продовжували славну традицію "Prodigy" і залишались в хіт-парадах. Та до того часу, як вони почали поступово оговтуватись від американського жаху, Лаям став побоюватись, що група може загинути разом з помираючим рейвом. Треба було міняти стан справ.
Проблема була у тому, що навіть з величезним комерційним успіхом групи, багато критиків андеграунда вважали, що "Prodigy" вже вичерпались, тобто повністю "розпродали" себе і вони відчували на собі збільшення труднощів з поширенням своїх записів в колі ді-джеїв. Так, літом 1993 року вони випустили новий сингл з білою маркою "Earthbound" (назва домашньої студії Лаяма).
Незвичайність композицій цього альбому була чимось абсолютно новим, досі небаченим напрямком у музиці. Лаям назвав його "On Love was quite a big jump". Випуску нового альбому передували прекрасні композиції групи; важке техно в "No Good (Start the Dance)" супроводжувалось чудовим кліпом, який зразу ж потрапив у верхні стрічки хіт-параду MTV. Не дивлячись на великий успіх синглів, ніхто не сподівався, який відгук отримає наступний альбом групи "Music for the Jilted Generation". Він зразу ж став номером "1", навіть отримав премію "Меркюрі" і розійшовся по всьому світу більш ніж мільйоном примірників. Це були найсучасніші і найпродвинутіші танцювальні записи та потойбічні творіння з багатослівною структурою і дратуючою палітрою, які посприяли виникненню банд, команд, тусовок та інших молодіжних збориськ, що шукають відпочинку у виснажуючих, потребуючих великої віддачі енергії та емоцій в танцях.
Це було динамічніше, глибше і, водночас, жорсткіше, чим прямі мелодії першого альбому. Тут було багато елементів важкого брейк-біту, джаз-панку, шаленої гітари, повернення до хіп-хопу і явно жорсткі танцювальні композиції. Протягом всього запису семпльовані діалоги та незрозумілі голоси допомагали розширити круг ідей та настрою. Це було вираженням такого гедонізму, який, до цього часу, ніхто і ніколи не бачив у музичній культурі. Відповідь критиків була такою ж несамовитою, як і реакція фанів. Лаяма називали "сьогоднішнім Бетховеном" і це було далеко не найкращим відгуком. Подібні висловлювання ще більше підігріли успіх альбому, тим більше, що "Prodigy" у 1994 році мали десь по одному концерту на три дні, причому, по цілому світі. Вони грали в Ісландії і отримали премію за "Краще танцювальне шоу" від MTV.
Вони, навіть, почали виступати на великих фестивалях, включаючи фестиваль Фіквайл в Ірландії і з того часу стали однією з найфестивальніших груп в країні. Всі чотири сингли потрапили в "Гарячу п'ятнадцятку" ("Voodoo People" хіт №11, "Poison" хіт №8). Це був період всесвітнього успіху групи, а так як в композиції "Poison" був уперше використаний вокал Максима, то музичні можливості команди виросли ще більше.
Їх концерт в Гластонбері у 1995 році був названим "НАЙВЕЛИЧНІШИМ ШОУ НА ЗЕМЛІ!!!".
Смак нового матеріалу з їх третього альбому відчувся вже у травні 1996 року, коли з'явився "Firestarter" - чисте техно, де вся увага направлена на Кейта Флінта з його несамовитим вокалом. Незважаючи на всю свою неординарність, "Firestarter" програвався на радіо сотні разів на добу і швидко піднявся на вершини хіт-парадів. Коли ж у програмі "Вершина популярності" показали кліп цієї композиції, станція BBS отримала цілі мішки скарг від розгніваних батьків, які писали, що Кейт занадто страшний для вечірнього перегляду, хоч у кліпі не було ні наркотиків, ні насилля, ані зброї. Незважаючи на це, менше ніж за шість тижнів було продано десь 750 тисяч копій запису і він став першим номером у європейських країнах.
от себя: услышав раз эту группу влюбился в ихнее творчество, они имеют свой стиль, свою харизму, в ихней музыке можно услышать полет фантазий и падение в бездну.......нравятся все альбомы и все синглы и песни, группа которую нельзя забыть послушав (и до сих пор непонимаю как про них не вспомнили тут на форуме, но я это исправил) ждемс нового альбомчика