[X] Мій Помічник

1
Мы в рэпе далеко не гении…
И текста потеряны… где они?
Когда ни будь мы образ жизни сменим…
Наверное… Пока не все потеряно…
У всех есть свои фишки…
И каждый найдет свою нишу…
Где то выше или ниже…
Неважно… Главное ритм слышать.
И не важно чем дышишь ,
Городским смогом на крышах,
Или на островах где не знают о рифмах,
В море на рифах, может и меня услышат…
2
Есть одна тема короче...
Не стану ничего я пророчить.
Скажу прямо я втюрился по уши !
Знаю ее недолго .
Но как будто давно.
И очень хочется
В ее объятиях зависнуть,
И от всех проблем освободится,
Словно беззаботная птица.
Улетучиться и распылится,
Но не могу даже пошевелится.
Хочу в ее глазах утонуть
И даже во снах пишу эту лирическую муть.
Мне очень хочется проснутся.
Лишь понимаю одно - это не сон.
Ощущение такое что я сума сошел.
Не знаю есть ли в этом толк,
Подойти к ней откладываю на потом...
Любовь это когда все ровно,
Что в дверь что в окно.
Это когда помнишь ее,
Если даже убитый в говно
Помни лишь одно: сознавайся,
и не откладывай на потом!
3
Тяжело? Ну сколько можно?
Рваный стон и слёзы на глазах...
Да уж, - больно,
Но ведь возможно жить вот так.
На пролёт все дни в стенаниях,
Боль в душе хоть в стену лезь.
Я ведь Декс - злой дух проклятья,
Обитающий во тьме.
В грязных лапах я сжимаю
Сердце ваше, я краду,
Когти острые впивая,
С кровью мимо я пролью
Свет любви, надежду, веру.
А в сердцах посею ваших
Злобу, ненависть, тоску...
На колени вас поставлю!...
В ад скотов всех загоню!
Вас рыдать уже заставил...
Теперь немного подожду....

п.с мои самые первые тексты

Окунаясь в уголки души чужой, тобою прежде неизведанные
Не удивляйся, что споткнулся вновь, оказавшись преданным.
Без факела, входя во мрак чужой души, собою ты рискуешь,
Тебя там поджидают острые ножи, с ними не по-блефуешь.
Тебя там ждут лишь тонны лжи, кругом обман, измены,
Попробуй ка там чувства покажи, как их сломают, непременно.
Это поход в один конец, оставь надежду всяк сюда входящий.
Попав сюда, считай что ты уже мертвец, что ты не настоящий.
Там света нет, там нет любви, лишь ненависть и тьма витают,
И выхода нет, черт побери ! Отчаяние тобой уже овладевает.
Бродя по лабиринтам пустоты, почувствуешь как быстро силы иссякают,
Как тает слабый свет твой души, и чернота поспешно внутрь проникает.
Рассудок затуманенный от злости, предательски упьется этим ядом,
И ты сжигаешь свой последний мостик, покинув тех, кто был все время рядом.
Забыв друзей, родных, любимых, ты станешь частью этой ядовитой тьмы,
Таким же мрачным, лицемерным, лживым и без единой капельки любви.
Смирись и не пытайся стать таким как прежде, погиб ты для себя и для других,
Родившись вновь, во тьме и без надежды, не знающим уже миров иных.
Однажды кто-то тоже окунется, в те самые углы твоей черной души.
А после тьмой и ядом захлебнется. И тоже возродиться поспешит.

Скупе, аж біле, сонце над полями.
Вдягає хлопець шапку на бігу.
Мигтять в очах чотири чорні плями —
рябенький пес на білому снігу.

А я дивлюсь, а я чомусь радію.
Моя душа від поля до небес.
А, власне, справді... теж мені подія...
Сніги і хлопчик, і рябенький пес.

Ліна Костенко

Цю повідомину відредагував Sheza: 3.2.2017, 21:29

Давно гуманність втратила свій зміст.
Вона була застрелена з рушниці.
Тому, щодо людей, я – атеїст,
І довіряю тільки одиницям.

Забродський Олександр

Всі образи й кривди до одної
Я тобі забуду і прощу —
Жду твоєї ласки хоч малої,
Як земля у спеку жде дощу.

О жорстока! Щастя хоч краплину
В душу мою змучену згуби —
Полюби і зрадь через хвилину,
Та хоч на хвилину полюби!

Василь Симоненко

багато є гарних, достойна - одна
ми б'ємося за неї, пірнаєм до дна
зникаєм з радарів, ще мить, нас- нема
в погоні за щастям - не помічаєм дива...

Віталій Бирчак

вітром загубився серед слів я
й випав геть із часу колії.
як у небі губляться верхів'я,
так і я гублюся на землі...

а на серці якось рвучко й рвано,
мов розірвано всі звуки лір.
голос твій я б прикладав до рани,
в ноти лиш мої, прошэ, повір.

Микита Баян

Цю повідомину відредагував Sheza: 8.2.2017, 22:13

Може, ти зі мною надто строга,
Та й чого б ти ніжною була?
Але ти в життя моє убоге
Зіркою яскравою ввійшла.

І нехай проміння те не гріє,
Що послала зірка здалека,
Та до неї лине й лине мрія,
Ніби світло, тиха і легка.

І не треба долі дорікати,
Всіх не може обігріть вона:
Нас до тебе горнеться багато,
Але ж ти одна.

Василь Симоненко

Не закохуйся в обличчя, не закохуйся в вбрання,
а закохуйся в ту душу, що потрібна для життя!
Бо краса — це сон зрадливий, раз присниться тай нема.
А душа — це все на світі, що потрібно для життя...

Богдан Ступка

А годы... тихо уплывают,
Соткав для нас вуаль морщин...
Лишь сединой напоминают,
Что жизнь - одна!
И шанс - один!

Антракта нет на этой сцене,
И занавес нельзя закрыть...
А время - поднимает цены
На право полноценно жить,

Искать, творить и быть счастливым,
Как в детстве, быть самим собой,
Любить... и тоже быть любимым
И - вознестись над суетой!

А счастлив тот, кто на рассвете
Сумел однажды осознать,
Что жив!
Здоров!
Что солнце светит!
И будет новый день опять.

Не турбуйся, що знову сумна,
Допивай екс-кохання хмільне.
Ми спішили, виходить дарма,
Все одно все із часом мине.

Доки тліти мені в цьому жарі?
Ледве дихаю в нашій агонії.
Принцип "кожній тварі по парі"
Не позбавить мене від іронії.

Твоя клітка тисне на груди,
І мені не лишилося місця.
Просто йду, навкруги просто люди,
Із дерев просто падає листя.

І у натовпі цьому порочнім
Безупинно шукаю спасіння.
В силуетах засліплені очі
Неодмінно пізнають прозріння.

Просто йди і не смій оглядатись!
Повернутися двічі не вдасться.
Як могла я так закохатись?
Одержима придуманим щастям.

Анна Лисюк

Кохай, бо час тебе не жде.
Він забирає твої дні і ночі.
Кохай, допоки тіло спрагле й молоде,
бо в старості кохають тільки очі.

© Ліна Костенко

Щоб змінити життя на краще,
Треба вийти за межі звичок,
Збити будні, не знати нащо,
Ніби попіл до попільничок.

Розгубити старі проблеми,
Бути разом старим і юним,
Перекреслити звичні схеми,
Переплутати дощ і струни,

Полетіти, мов камінь з пращі,
Шугонути увись стрілою...
Щоб змінити життя на краще,
Треба стати самим собою.

Олексій Бик

Важкий момент? Не бійся, все мине,
Життя нам іноді сюрпризи підкидає
Ти головне не загуби себе,
А все погане, знаєш, все минає,

Ти знову запитаєш: «Чому я?»,
«Чим завинила, що не так зробила?»,
Тобі сам Бог подарував життя
І подолати все у твоїх силах,

А сльози по щоках, то не біда
Твій ангел поруч, він тебе врятує,
Найважливіше у житті – саме життя,
Молись до Бога, Він тебе почує,

Все буде в тебе так, як хочеш ти,
Ти почекай, ти потерпи і зрозумієш,
Що можна в світі всього досягти
Все ще попереду і ти усе зумієш,

Люби життя, іди і досягай,
І пам’ятай, що ангел за спиною,
А сльози по щоках, то не біда
Все буде добре, небо над тобою!

Марія Скочиліс

Ти кажеш, докори сумління
Щемкого болю завдають…
Що спогади гріхопадіння
Ночами спати не дають…

Ти кажеш, ніби серед ночі,
Десь у безмежних небесах,
Ти зазираєш в карі очі
І відчуваєш на вустах

Терпкий безмірно присмак м’яти
В польотах нездійсненних мрій,
Де хочеться на всю кричати,
Що я давно уже не твій…

А вранці, стомлена із ночі,
Ти вийдеш сонна на балкон…
І лиш мутні позаду очі
Кричатимуть про твій полон…
Автор: Юрій Цюрик

Усі багато друзів мають,
Але найкращий в них один.
Він завжди все про друга знає
І не покине у біді.
Він завжди скаже тепле слово,
Це буде правда, не брехня.
А ти все ж маєш вірить другу,
Бо він - це теж твоя рідня.
Автор: Єрьоміна Вікторія

Я ні від кого не чекаю вже дзвінків
І повідомлень з особливим змістом.
Нарешті у душі моїй спокій
І я живу, милуюсь падолистом.

І кожен день приносить щось своє,
То радості, то сум, то хвилювання.
Я зрозуміла – у житті цім головне
Не втратить віри у часи страждання.

Навчитися прощати всіх й за все.
Життю радіти – бо воно єдине.
Назавжди викинути з пам’яті все те,
Що заважає бути повністю щасливим.
Автор: Незбагнена

Куди пропали наші спільні мрії ?
Куди зірвалася остання щирість ?
Туманний спогад у душі жевріє,
В очах вже довший час їдуча сирість...

Як закричить від розлуки душа—
Небо аж навпіл здригнеться,
Ти пішов,як завжди,неспіша—
Вітер закрив незачинене серце…

І коли міцно сумуватиму у горі,
Твій голос—як вода,земля,як сіль…
Немов самотній корабель у морі—
Такий чужий,далекий,але Твій…
Автор: Oksana Matsenka

Виходиш з будинку, на вулиці дощ,
По периметру усіх зруйнованих площ
В радіусі чергової спонтанної думки
Цей дощ не зупинить шепіт чаклунки.
Сильніше за нього вже не буде,
Його ніколи й ніхто не забуде,
Фотографії зливи вже в інтернеті
Розлітаються швидко по всій планеті
Його ненавидять, його бояться
У чоловіків у штанях стискаються яйця
Цей дощ впливає на всіх навколо
Ти не можеш спокійно дивитись на нього.
Ти не вийшла з будинку, як зробили усі,
Його краплі не зашкодили твоїй красі,
Ти не вийшла з будинку дорогою ціною,
Лише ти не назвала цей дощ війною.

…цей дощ триває вже кілька років,
Ти виходиш з будинку на декілька кроків,
Зруйновані площі, спонтанні думки…
Дощ припинився. Скінчились рядки.