Я ознайомився з правилами поведінки на ігрових серверах, правилами Нашої Галактики та Кодексом клана.
Мене звати Фелікс. Декілька років тому я був членом Ордену. Зараз я розповім вам історію, яка перевернула моє життя і чому я знову стою перед брамою Храму з надією повернутись.
Все що було до аварії досі залишається наче в тумані. Відривками пам’ятаю тільки сильний удар, вибух, свої окровавлені руки та вогонь. Далі - тільки темнота. Незнаю скільки я пробув вез тями, але ніби увісні бачив військові чоботи, чув голоси і відчував що мене не то тащать, не то везуть кудись.
Розплющивши очі, першим що я побачив був промень сонця який ніжно падає на піщану підлогу. Дивно, але ця картина дуже заспокоювала, принаймні до того часу поки не стало видно решітки, яка знаходилась в декількох метрах від мене.
- Ага, встав, - пролунав голос з іншого кутка камери, - ато я думав ти вже здох!
Ледве повернувши голову я побачив чоловіка, або принаймні щось схоже на нього. Брудний, худий і весь в лахміттях тип сидів спершись до стіни і шкірився на весь свій десяток зубів.
- Вітаєм та Памірі, синку. Ти вибрав прекрасний час для візиту – скоро закінчиться день і настане трьохмісячна ніч, яку скорше всього ти проведеш на Шахті, - сказав він і залився реготом.
Сил говорити в мене не було, тому відвернувшись я знову вирубився.
Коли я прийшов до норми через пару днів мені вже було відомо що знаходимся ми не в найкращій точці Галактики, а саме на Памірі – планеті яка контролюється чотирма кримінальними угрупованнями, найвпливовішими в зоні К2, і які ніяк не припинять постійні війни за сфери впливу. А ще краще – це те що ми знаходимось в рабстві і нам прийдеться працювати на Шахті поідеї до кінця життя. Все це розповів Хан Поло – той мужичок що багато сміється, і який виявився навіть дуже приємною особою. Виявляється він був правою рукою одного кримінального Босса і його впіймали коли він очолював невдалий рейд саме на ЦЮ Шахту. Хотів би я розповісти про себе, але нічого не міг згадати – аварія була відправною точкою моєї пам’яті.
Нам неймовірно повезло, коли через деякий час Шахту захопило інше угруповання, саме те на яке раніше працював Хан. І коли його випустили він запропонував мені роботу, не маючи підстав відмовлятися я і не відмовився.
Наступні декілька років пройшли дуже швидко. Контрабанда, грабежі і набіги – такою була половина мого життя. Дівчата, кабаки і алкоголь – такою друга. Ми з Ханом дуже здружились, а звістка про те що його зарізали в портовій бійці просто вибила мене з колії. Єдина людина, яка щось значила для мене тепер мертва – і я знову один в цьому світі.
Всі зароблені гроші я спускав на випивку та карти, аж поки одного разу не трапилось ось що. Програючи свої останні гроші якомусь твіллеку я відчув що хтось поклав руку мені на плече.
- Фелікс? Це ти?! – промовили здивованим голосом ззаду.
- ШО?...Відстань, - прокричав я. Імені свого я не знав, а всі мене називали просто Щасливчиком.
- ЦЕ ти !!! Ти живий!... Фелікс, не може бути, - ніяк не вгамовувався новий знайомий.
Незнаю що, але шось в мені прокинулось коли я почув це ім’я. Тому допивши своє пиво і віддавши гроші щасливому твіллеку, якого потім всерівно думав ще десь зловити, я попрямував з новим знайомим навулицю.
Він розповів що є членом Ордену Анфор і що я теж був ним. Декілька років назад мене відправили на Паміру з дипломатичною місією, та з того часу про мене ніхто нічого не чув. На зв'язок я не виходив, а на планеті знов почалася війна і тому відомостей про мене не було. Всі вважали мене мертвим. І ось я знаходжусь тут живий і здоровий. Правду кажучи мені щось не дуже вірилось в усе це, та як кажуть «чим ч’орт не шутить» і я вирішим перевірити все це і вже через тиждень стояв перед воротами Храму з рішучим наміром нарешті дізнатись про своє минуле.
ну а так я Фелікс, 21 year old, майбутній дипломан, шпіон або міліонер
05.02.2011 - ітого 11