Я був клонований на планетi камiно, мав бути клоном-розвiдником, пересуватись наче тiнь i в разi необхiдностi наносити смертельний удар та зникати. Весело звучить, правда? З цим усiм я чудово справлявся, а за особливий "тихий" стиль отримав прiзвисько Cat (кiт).Так було до того,доки в мене не виявили брак -мутацiю.В мене були вiдсутнi якiсь гени... Я не знав що й думати, що буде зi мною. В той день мали забрати пару сотень партiй на Кашиик, i магiстр Йода проводив смотр. Звичайно мене туди не допустили.Та ось мене визвав старший по корпусу, сказавши що мене хоче бачити магiстр."Ще й конспiруються" - подумав я тодi -"Бояться що я бунт вчиню!". Але яким було моє здивування, коли мене справдi привели до магiстра Йоди о_О! Як говориться- не було б щастя, так нещастя помогло. Але це я зараз так кажу, тодi ж я просто порадiв за вiтчизняну науку, бiохiмiю в часностi. Магiстр сказав що вiдчув у менi силу, що я одночасно й основа армii майбутнього, й найбiльша помилка свiту, бла-бла-бла.Тодi я ще не розумiв цих слiв, а радiв за гарну реакцiю на транквiлiзатор. Йода вiдправив мене до юнлiнгiв,якi дивилися на мене як на незрозумiло що. Через день я зрозумiв, що це не передсмертнi глюки.
Йшов час, я вже приноровився до меча. Пострiли вiдбивав через один, а з пересуванням предметiв було трохи краще (тобто, якщо кожен другий пострiл боляче влучав у мене, то предмети мирно не рухались).Так було до наказу №66. Тодi я дiйсно знадобився. За вiсiм годин я разом зi свoїми клонами та деякими джедаями пробився до Татуїну. Пробився, це якось голосно сказано.
Менi на комлiнк прийшло повiдомлення про зраду ордену, я вiдломив ногу вiд стула, та замахнувся на стоячого спиною до мене джедая охоронця (дiло було бiля картотеки), отримав силовий поштовх, приложився головою до стола, i вiдключився. Що правда, прокинувся я скоро, та був введений у курс справ майндтрiком. Далi все просто: я взяв спiдер, прилетiв до ангару, та з готовнiстю зтибрив всi дельти, на яких був автопiлот. Охоронцю ляпнув про атаку на храм, та нестачу машин у штормгруппи Лямбда (цю казочку я сам придумав ). Досi не знаю, як клони повiрили у цю лабуду... Пригнав цю армаду до даху храму, ледь обiгнавши наступаючий пiдроздiл штурмовикiв. Але, дурiстю клони не страдають, тому з 26 дельт на автопiлi долетiли лише десять. Джедаї, якi потребували евакуацiї, швидко осiдлали конячок. Iншi прийняли бiй... Потiм був ривок на iонних прискорювачах, i тошниловський вивiд на орбiту. Оскiльки небезпеки з повiтря не очiкувалося, драпали до Татуiну ми без пригод. А на орбiтi була гаряча зустрiч з корускантським флом Альфа. Вони не були попередженi, тому ми i вижили... Не ми, а я i трiйко чоловiк. На запит авторизацiї вiдповiв я, знов набрехав. На цей раз, про погоню за капсулою випущеною з венатора. Поки оператор тупив, ми увiйшли в атмосферу. А далi менi брутально сказали все, що вони думают про трусливих жыдайчегiв(фонетику збережено) Уже в атмосферi мене пiдбили - одiрвали крило й продiрявили мого нещасного золотого R3. Я увiйшов у штопор i, заверещавши в ефiр, вибив кулаком рацiю (нас розiрвало в кабiнi, ми дохлi, вiдчепiться). Вiд мене вiдстали. Просто, правда? А не правда! Штопор у стратосферi без крила дорiвнює смерть. На щастя, я змiг посадить свiй F7, тчнiше, не спалить в повiтрi. Я просто розвернув його двигуном до землi, та не змiгши зупинить штопор, запустив двигун... Мене притисло до крiсла, перед очима криваве павутиння, альтиметр пише чотирохзначну цифру... Ще рано, але я бiльше не можу... Жахливий писк у вухах, пальцi холоднi, серце надривається... Права слухова перетинка лопнула, з носу потекла кров, я не витримував таких тортур... Я потягнувся до важеля катапульти, простягнуть руку було важче, нiж вiджатись, важель неначе закам'янiв. Це було не просто боляче, витячнута рука побiлiла... Я дотис важель, та устиг катапультуватися на сотнi метрiв над землею. Це зараз я кажу, що катапультупався, а тодi я думав, що розбився. Рiзкий удар, бiлина в очах, ривок, Тиша...
Я очнувся вiд задухи. Ви знаєте, що таке прокинутись у мiшку у водi? Так то ще пiвбiди... Я був заплутаний у парашутi, весь вимазаний у блювотi, будь-який рух правою рукою вiдзивався пекельним болем. Одною рукою я судурожно стягнув парашут, ковтнув повiтря i потягнувся витерти очi. Як тiльки я побачив небо, мене вивирнуло новим приступом блювоти. Я стояв навколiшках, трясся вiд ознобу, та три хвилини пiд-ряд вивертав пустий шлунок. Коли я глянув на руку, то побачив, що вона була переламана i зiгнута мiж лiктем i плечем. Якось я доповз до валуна, висипав у рот пакетик транквiлiзатору. Прокинувся я через добу, мене врятував мiй дроiд. Культяпка отримав 2 дiрки ( вхiдну i вихiдну) та втратив блок оперативки, що в принципi не "смертельно". Вiн наклав менi на руку шину, та дав менi унiверсальну харчову сумiш на водi. Через день я вже ходив, та зробив конденсатор вологи з уламкiв "дельти". Струс мозку давав про себе знати. Я вдосконалював володiння мечем у якостi зварювального апарату, а мiй астродроiд таскав менi нерфiв та вомп-крис. Сам же R3M6 пiдзаряжався вiд сонячних батарей. Кожен день я проходив по двадцять кiлометрiв, у надiї зустрiти мандрiвних тускенiв чи людей.
Через часи я зустрiв мого друга, падавана Дед Валкера, який нiс розворочений в хлам меч. Дякуючи камiнсьним курсам, та електро -зварювальному апарату мого дроiда меч знову працював та отримав новий дизайн - зварнi шви. Валкер розповiв менi по Астрал, i я не мiг стримати радостi що джедаї вижили. Вже скоро я стояв у входу в храм,i просив щоб мене прийняли в орден. Я не знав що Орден доживає останнi днi, що голова ради зникне без вiстi, що члени ордену розповзатимуться як таракани, а храм занесе пiском. Коли Infinit зник, ми з Валкером вiдправилися на пошуки. У квадратi пiд кодовою назвою mygeeto66 ми зустрiли Янека Коса, й дiзнались що союз повстанцiв органiзував Нову Республiку й орден джедаiв. "Що ж, нехай джедаї повернуться туди, де iм мiсце, та разом з клонами знов стануть на захист Республiки й мирних людей" - була моя перша думка. Тодi все видавалось легко, просто та сонячно... Ось я й пробув рiк у Республiцi. В якостi громадянина. Зробив три рейди на Дагоба, отримав ще одну iн'єкцiю твiрних клiтин на Камiно, встиг побути Сенатором, успiшно понарозпочинать дiл, та пiти по власному бажанню. Моє сприйняття Сили знизилось, а я сам наче постарiшав... Просто, як казав один мудрець - "Створений повзать лiтать не буде." "Створений повзать пiде в ПВО!" - додав я вiд себе. З таким лозунгом я пiшов у армiю. Прослужив там десь рiк, доки у моєму життi не стався ще один переламний момент. А починалось все з чергового завдання.
***
Датомiр. Свiже повiтря, низька гравiтацiя, ранкори, лiси, рiки, ранкори, озера, ранкори, ранкори, ранкори... Звичайно, не вся планета така, є багато урбанiзованих та заселених мiсць, субарктичний пояс пустельний, екватор - багнюка i майже цiлодобовi дощi. Але в основному Датомiр - райський куточок. I в цьому райському куточку повно незвiданих мiсць... Тож не дивно, що дроiд розвiдник натикнувся на iмперську стратегiчну базу посеред абсолютно дикого континенту. Судячи з даних дроiда, це була база пiдтримки - аванпост, призначена для швидкого проведення iнтервенцiї. Вона була провезена iмперцями за доволi примiтивною схемою "аварiя на кораблi". Менi дали просте завдання: пробратись до бази, нейтралiзувать дроiдiв - будiвельникiв, якi дороблювали посадковi майданчики, розставить маячки, вкрасти блок пам'ятi з комп'ютера-сервера дроiдiв та замiнувать ангар з наземною технiкою. Завдання для дройда, але джедай Нiкоз наполягав на використаннi живих людей, мотивуючи це дивним передчуттям. Дiстався до мiсця я добре, можна сказать - з вiтерцем. Далi повз ще пiвкiлометра на животi, що б поставить маячок. Коли я дiстався до точки, моєму зору вiдкрився перший сюрприз: штурмовик, справляючий малу плотську нужду на дерево. Досить необережно з його сторони. Тихенько оглянувшись, я випустив з пiдствольного тактичного блоку на Е11 голочку з наркотичним транквiлiзатором. По сутi, ця голочка - п'яти мiлiметрова в довжину та пiвмiлiметрова у ширину полога в серединi шпичка, вироблена iз тонкого полiмеру. Металевий кiнчик дозволяє беззвучно вистрiлювати цю "осу" з електромагнiтного прискорювачя на близьку дистанцiю. Але це лише теорiя. Використовують цю штуку для присипляння... Невеликих тварин. Дуже малий об'єм та низька пробивна здатнiсть, роблять її непригодною проти людей. Але, якщо влучити в аретерiю або вену, працює майже миттєво. Це була лiрика, а тепер повернемося в до тих подiй. Випущений дротик влучив як-раз в артерiю (саме ту, i саме там). I тут я почув те, з чого почався кiнець. Солдат гучно луснув рукою, та, впевнений у своїй непаливностi, вигукнув:
- "Нєнавижу! Знов етi комахи! Скоро уже в рот лєзть почнуть... I треба ж так! Двi недiлi до гражданки, i тут - оба! Охронять периметер! Та кому ета база нужна, тут не те шо двестi человек, тут i десятка дройдов многа!... А... А-а... А-А-А-А-А-А-А-А!!!" У солдата вiдняло ноги. Вiн судомно дихав, та через пару секунд вiдключився. А мене колотило, i не вiд жахливого суржику... Двiстi призовникiв... Нещодавно видiленi... "Нi, тут потрiбна досвiдчена людина, а не дроiд! I не джедай, а саме ти, Джет."... Згадавши слова Нiкоза, менi стало моторошно. Когось тут пiдставляють, i явно не його. "Нiчого! Я вам ще покажу iнтрижку! Да я тут таке влаштую!..." - думав я. Кров зкипiла в судинах, я хотiв рвать i метать, але, як не дивно, зрадiв бойовому настрою. В приспаного солдата виявились п'ят шокових гранат, термальний детонатор, двi батареї для "єшки" та рацiя. Стандартний набiр штурмовика. Але не призовника ж! Поклавши пiд сплячого солдата активований детонатор, я почав готувати пастку. Пройшовши приблизно двадцять метрiв, нарочито ламаючи i топчучи якомога бiльше, я поставив найпiдлiшу пастку: викопав у землi ямку пiд гранату, поклав її туди, висмикнувши кiльце, та накрив валуном, пiд який засунув лiву рукавичку. далi я звернув лiворуч, та розклав ще чотири сюрпризи - катишки (граната дуже щiльно замотується осокою, наполовину вдавлюється в багно, та кiльцевидерається(пишеться разом)). Мiй план був дуже нахабним, та майже нереальним. Розклавши катишки, я заховався подалi, вмикнув рацiю, та загорлав що духу було: "?х тут полно!! Подмогу!!! Я не..." i обiрвав трансляцiю. Рацiю прийшлось знищить, щоб не запеленгували сигнал.
Просидiв я порядку десяти хвилин, коли почув вiддалений ГУП - iмперцi знайшли незадачливого пiсюна, перевернули, та отримали "сюрпризик". Ось тепер я дременув щосили. Пробiгши метрiв триста, я лiг, та дiстав кпк. Згiдно даним навiгатора, я знаходився бiля другорядної шахти вентиляцiї. Для деяких поясню: шахта вентиляцiї автономного бункера - це не жестяна квадратна трубочка, по якiй всi герої долiзаюють до поганих дядь, а великий колодяз з вентилятором, накритий решiткою, який нагнiтає повiтря в систему радiаторiв, та в примiщення. Але якщо пролiзти по системi вентиляцiї до примiщень можна, то точно не клону в бронi. Iнша справа - склади. Купа технiки, паливо, боєприпаси, труси для солдат - все це вентилюється системою типу дiрка. Ось туди в мене були шанси запертись. Я доповз до решiтки, складеної з товстих арматурин, та дiстав з поясної сумочки свiй старий трофей - меч. Увiмкнувши його, я проробив невелику дiрочку бiля iнженерних сходiв, та витяг решiтку назовнi. Шлях вiдкрито! Обережно пiдвiвшись, я стрибнув мiж двома лiниво обертаючимися "лапами" гвинта, та опинився всерединi. Десь на рiвнi грудей розташовувалась широка вентиляцiйна труба. Кругла. Але, все ж таки, на стiльки широка, що в нiй можна було витягтись у весь зрiст. Поставивши все на карту, я пiдтягнувся, та пiшов до зустрiчи з невiдомим...
Труба обiрвалась через хвилин десять ходьби. Вона розкрилась широкою воронкою над стелажами боєприпасiв. Зiстрибнувши з труби, я вiдкрив своєму погляду епiчну картину: ряди машин, перемежованi стелажами снарядiв, цистернами з паливом i канiстрами мастила. Мiж всiм цим метались дроiди, розконсервовували, заправляли, та заряжали технiку. Мене вони проiгнорували. I тут я зiрвався... Зiстрибнувши зi стелажа, i зхопивши першого-лiпшого дроiда, я почав бити його камерою об АТ-SТ, дубасив ногами, вiдiрвав аккумулятор, та зробив ще багато недостойних речей, якi я умовчу. Вiдiйшов я хвилин через п'ять, i, пожалкувавши про жорстоко вбитий час, почав мучать свої мiзки - що ж робить-то!? Кинувши всi двi свої мiнiатюрнi мiни на стелаж снарядiв, я почав настроювать детонатор. Годi й було розбиратися з прийомником, тож я просто виставив таймер, який був досить звичним, на десять хвилин, та щодуху дременув назад.
***
Пiднявшись нагору, я мило зустрiвся з двома штурмовиками, на яких явно читалось одне: "Шпигун! Премiя! Пiдвищення!" Але сталося не як гадалося, i коллосальний вибух перервав наше рандеву...
Життя, знаєте, ще та штука. Свiдомiсть втрачав солдат, а з коми виходив громадянин... Я запив. Лiкарi, якi вiдкачували мене, порваного в тряпочку, забороняли, але я таки запив. Спився, вештався по барам, продав видiлену державою квартиру. Один раз навiть приперся на тренувальний бiй пiд мухою, i ледь не вбив Нiкоза зi справжньої зброї. Потiм я писав всякi писульки всiм сенаторам, а особливо Блек Хоку та моєму колишньому главкому Янеку Косу. Пiд кiнець я таки поранив Нiкоза, i вилетiв з Республiки. З пiджопником вилетiв... Коли закiнчились грошi, я приперся до свого давнього друга мандалорiанця. Пробувши в нього, я прийшов всебе, навiть трохи пiдтягнув форму. Пройшло часу пiсля тих подiй чимало, а я знов тут, чекаю на ваше рiшення...
А плюсiв у Республiки багато, всi не перелiчити До того ж, Республiка це не просто найсильнiша держава, а ще й моя затишна хатка, єдине мiсце, де мене зрозумiють, пiдтримають. Що б не сталося, я завжди сюди повернусь. Завжди. Але, нажаль, є один мiнус - люди, якi пограються, поки надоїсть, i побiжать в Iмперiю/ДК/БоС, розказувать, як у нас погано, а у них добре.
Ну, i ще, напевне, один плюс - Батькiвщина називається.