Я ознайомився з правилами поведінки на ігрових серверах, та правилами Республіки та Імперії і Конституцією Республіки.

Це моя історія:
Я народився на Татуїні. Місто Анкохерд. Зі мною жила мати, та вона казала, що батька в мене нема,
я цьому не вірив...
З дитинства я знав тільки два світи - Моє рідне місто,та небезпеки поза нього.
Ніби все складалось добре в моєму житті, як у тринадцять моіх років, мати пішла як завжди вечором,
по воду, до вологозбирача, що був біля гори Хізил, горою її важко було назвати, але про неї казали що там
логово Крайт-дракона. Вона не повернулась. Довго я її шукав,
в другу добу пошуку ми вирішили зайти у логово до Хізил. Взявши з собою бластер я пішов до підніжжя гори,
де був туннель до підземелля. Прокрадаючись, тунель вів мене до місця де я вже чув Крайта та був готовий,
до всього. присівши за валуном я перевірив старий бластер ,що колись подарував мені Родіанець, на мій
день народження, було цікаво чи він справний, чи він хоча б має зарядів?
Я виглянув зза валуна, і почав роздивлятись- було чутно тільки дихання, шипіння, навколо було прекрасно-
кристалічна печера що була наповнена кристалами, де вони виблискували різними кольорами і сліпили яскравим світлом.
Задавалося враження що це не місце злобного хижака, а місце де жило щось потойбічне. Я вмить оговтався,
та почав проходити ближче до сусідного приміщення печери- підійшовши ближче я побачив двох трупів, та кістки.
Крайта-дракона не було, він зник не залишивши і сліду, "можливо це було видіння?" -задав собія запитання. Я оглянув тіла, та ні кого з них я не впізнав.
Виходя я забрав декілька криствллів собі, на пам'ять. Дійшовши до вихду я побачив, що вже ніч.
Матері я не знайшов, але ці кристали нехай будуть на згадок про неі.
За ніч я дійшов до міста. Пізніш я найнявся на роботу.
Через декілька рік до мене дійша звістка, про мого батька. Що він живий, та знаходиться на Татуїні.
Мені довелося багато зробити, щоб з ним зустрітись.
Зустріч відбулася в районній кантині, у Мос Ейслі. Я сів за столик що був біля бармена, взявши напій, я чекав,
у бар зайшла людина середньго зросту, у коричневому плащі, що закривав, та затіняв обличчя.
Він подивився навколо, та виловив мене з юрби відпочиваючих. Пдійшовши до стола бармена, де повернувся до мене,
та сів навпроти.
Він зняв капішон та подивився на мене. За мить роздивившись навколо він вимовив:" Напевно в тебе багато питань,
якщо ти пройшов такий довгий шлях щоб побачити мене?", я без ввагань відповів :" Куди ви зникли коли я народився?".
" Я торговець і мені було треба поїхати жити в інше місто", я сказав- "Мені більш нікуди йти,
візми мене як помічника". Він ще раз роздивився мене, -"Ти впевнений?", "так"- без емоцій відповів я. Ми вийшли з
кантіни та попрямували до будинку на околиці Мос Ейслі.
Ввійшовши у старе запилене приміщення, де було мало світла. Він нажав на кнопку, та двері, що були замасковані за
шухлядою відчинилися. Я побачив добре освілені сходи,спіраллю проходили в низ, світло ісходило від фотонних ламп,
які були знизу. Дішовши до кінця, можна було роздивитись цікаві деталі: приміщення складалося, мабуть з
давніх кам'яних глиб, прямокутного типу, щільно прикладені один до одного. На них були древні розписи, символи,
та знаки. Проходячи в глиб секретного приміщення, я почав задихатися, у кінці тунеля була велика, металева, з дев*ятьма
замками, та штирями дверь. Підійшовши до неї в притул- було відчутно свіже повіря. Мій гід вдарив по одному з цегляних
блоків. Велика механічна машина, десь над нами запрацювала, і ввесь складний механізм почав неквапливо себе розкривати.
Коли останній блок піднявся, відкрився вид на червоне приміщення, що видблискувало від ламп прикріплених до стіни.
З правого боку від мене був килим, та ваза з білого каменю, що була напівзаповнена. В стіні був невеличкий отвір,
звідки йшло повітря. Посеред невеличкоі комнати сидів юнак, який щось читав. Він був одягнутий у просту одежу,
біля нього сидів такого же віку ще один хлопець. Який встав, та подивився на мене. Я огленув ще раз комнату,
з ліва була гола стіна, завершенням ціього є пройом без двері,без освітлення. А мій батько став навпроти мене,
знявши плащ, сказав - "Почувай себе як дома- сину".
"Це моя таємна школа,ти маєш тут навчатися,щоб здобути знання які допоможуть тобі в майбутьньому." – промовив мій батько.
І мене навчали. Тепер можна сказати що це академія, де мій батько вчитель. Вона є у покинутому будинку. Там є ще учні-
Вальтар, та Оуен. Ми з Вальтаром стали швидко друзями, Оуен більш поглиблювався у себе, любив читати.
Одного дня я разом з Вальтаром пішли до нашого знайомого що продавав зброю. Прийшовши до нього я з його дозволу,
сів за робочий стіл.Я дістав зі своєї кишені кристалли. Попрацювавши з ним 2 часгодини я нарешті закінчив
своє творіння.Це був меч.Він світив ззовні помаранчевим.
Повертаючись Вальтар пішов до бару, казав хотів зустріти одну людину, а я попрямував до академії.
Прийовши, я натиснув на блок, але двері не відчинилися. Моживо двері замкнуло? я подумав, та пішов до чорного входу.
Відкрившись, двері показали страшну картину- Двері що не відчинялись, були навмисно сплавлені. Біля цих дверей лежав
труп мого батька, а біля нього- його датапад. Хтось тут є, було чутно звуки бластерів що були у перестрілці.
Я розрубав двері вибив їх. Мене переповняв гнів, гнів за цю смерть. Я ніколи не був так упевнений у своїх діях.
Йдучи через сходи дійовши до металевих дверей, що відділяди мене від винуватця всіх подій. З моїх грудей рвалося
"Швидше!" хотів підганяти неквапливий механізм. Тільки но відчинились двері- я вбіжав.
В кінці червоної комнати лежав напівмертвий, ще не з охоловшим бластером третій учень академії,який вступив нещодавно,Арно. Чужий бластер прострілив та сплавив йгого нутрощі.
Він лежав ледь живий. Лужа крові витікла з його рани, але він хотів дотягтись до бластера. Я підійшов на мить до нього,
давши бластера він промовив останні свої слова- "Я не гідний такої смерті..." Він хотів сказати щось ще, але життя скінчилось.
Я попрямував до тренувальної комнати, де був бій, нерівний бій. Я не хотів ще одної смерті, дістав меч із пояса.
Коли двері тренувальної, ізрубленої кімнати відчинилися - там був Оуен, та він...
У його супротивника було два меча, два синіх меча. Він був одягнений у сіру падаванську одежу, та лице було прикрите
шарфом. Він наносив удари за ударом , Що разу коли Оуен ввідстрілювався- він намагався ударити, але Оуен встигав увертатись.
Я уввімкнувши меч підбіг до ньго та наніс боковий удар, а Оуен вистрілив у голову. Він схрестивши удари віитримав напругу,
та відбив мій меч. Я наніс удар з низу, він парирував, Оуен вистрілив в спину, він парирував. Він направив Силу та штовхнув на мене
кам'яну глибу, вдаривши мене, я відлетів. Впавши я побачив крізь мутний зір, що Оуен відступає...

Розповідає Оуен:
Я ухиляюся від удара за ударом, і він не дає моменту для мого пострілу. Я відчуваю, що не зможу довго протриматись.
Він прериває кожну спробу на постріл. Тепер він схрестивши меч, може мене вбити.
Я відчувши щось незвичайн(мабуть силу), направив їх на мою руку. Поток тримав меч супротивника. Поза була незручною. Моя ліва рука
тримала луч, права витримувала його меч. Тепер я вибив потоком меч з його рук, але залишався ще один.
Я взявся за меч, приготувався, мій супротивник підхвативши меч попрямував на мене...
Я гукнув "Рекс!".

Знову Рекс:
Я отямився, за мить встав, підхватив меч, попрямував до вбивці. Я підпригнув(чомусь дуже високо) , я кинув меч йому у голову. Він розрубивши бластер Оуена, відбив мою атаку. Тепер я знав що робити-
біжав на нього, підійшовши в притул він махнув у мене, я вдаривши йому по обличчі, ухилився. Підпригнувши я вдарив йому по
шиї, притягнувши до себе - з коліна у груди. Він впав, але одраз встав. Прибіг Вальтар.
"Що ти так довго?"- спитав я його, використвуючи момент. він мовчки побіжав до супротивника, та почав бій меч який у нього невіомо звідки з*явився. Я взявши меч,
попрямував до дуелю. У запалі битви Вальтар відступав, хоч як не намагався в нього поцілити. Підійшовши до ворога,
я вступив в бій, Вальтар вдарив спереду, а я по правому плечу. Він вихвативши свій другий меч з землі вдбив перший,
та схрестився з моїм мечем, Вальтар всадив в нього меч, а я відрубив руку з мечем.
Після я вимкув меч, прикріпив на пояс. Ми з Вальтаром взяли Оуена та пішли з кімнати тренувань, бо можливо прийдуть ще.
Доходячи до кімнати верхнього поверху, по сходах, ми на головному вході побачили- ще одного вбивцю- "це аперантіси!",
вигукнув Оуен. Ми попрямували до чорного виходу, вибіжавши на волю- я сказав "В мене є один знайомий, він мені боржник,
на крупну суму кредитів, він транспортер,в ньго є крабель до іншої системи, він і нас безкоштовно підвезе", сказав я.
"Пішли"-сказав Вальтар. Ми пішли до космопорту де був той великий транспотний корабель. Ми без проблем сіли у нього,
та полетіли до Корусканту.По-дорозі зустріли ще одного хлопця Артуті-Тьому з яким здружились.На Корусканті життя нас розбрело, кто куди. Вальтар став Республіканським солдатом, про Оуена мені нічого
не відомо. Я ж хочу стати Республканцем, бо тільки там я зможу знайти нових друзів, гарних товаришів у бою, мудрих
наставників- бо я залишився без знань,
я хочу допомогти Республіці, бо їй потрібні воїни, щоб виграти наступні битви...,а також хочу розібратись хто була та людина в академії і,що трапилося зі мною під час стрибку.