Пролог
Тут панує темрява. Тут немає сонця, немає світанку, тільки вічний морок ночі. Єдине світло відходить тільки від блискавок, які неначе ножем врізалися в сердиті хмари, прориваючи собі шлях. Хмари після грому виглядали по-своєму божевільними, розпочиналася злива з важких і холодних крапель дощу.
Буря близько, і немає шляху назад.
Очі Ревана миттєво відкрилися, жах після кошмару змусив його прокинутися тричі разів поспіль.
Він досі лежав тихо, не видаючи жодного звуку, концентруючись, щоб сповільнити ритм серця,
згадуючи рядок з Кодексу Джедаїв.
Немає емоцій, лиш спокій.
Відчуття спокою осіло в його душі, він потроху забував свій нічний кошмар. Зараз він знав напевно, що не варто це викидати з голови. Шторм, який його переслідував кожного разу, опісля того, як він закривав очі – був чимось більшим, ніж просто нічний жах. Епіцентр цього шторму був десь на околицях його розуму, він щось значив. Але Реван не міг зрозуміти, що це могло бути, і що воно намагалось розповісти йому.
Чи була якась небезпека? До нього повертались втрачені частки його пам’яті? Чи можливо видіння майбутня? Чи одразу все?
Обережно, намагаючись не розбудити свою жінку він обернувся і піднявся з ліжка і плеснув на себе холодної води. Зловивши відображення самого себе в дзеркалі він на якусь мить зупинився і немов вивчав його.
Навіть зараз, після двох стандартних галактичних років опісля всього що відбулося він здавалося знову і знову дізнається про себе щось нове. Реван досі мав проблему, з асоціацією себе, того, кого він бачив в відображенні з людинаю, як була перед Радою Джедаїв, яка повернула його назад на стежку світла.
Реван: Джедай, герой, зрадник, завойовник, вбився, рятівник. Ці речі уособлювали його, але він був чимось більшим, ніж ці речі. Він був живою легендою, втіленням міфів і фольклору, людиною, яка перейшла будь-які межі реального. Проте, якщо подивитись на нього, він виглядав як проста людина, яка не могла спати вже 3 ночі.
Втома брала верх над ним. Його обриси стали тонкими, неначе їх хтось незграбно намалював. На фоні його блідої шкіри особливо акцентувалися темні кола під очима, які дивилися на нього з темних западин.
Він обхопив руками обидві сторони раковини, він опустив голову, зітхнув, його чорне волосся закрило йому обличчя неначе темні штори. Через декілька секунд він випростався та пальцями прибрав волосся на місце.
Він вийшов тихо з ванни, і перейшов маленьку вітальню своїх апартаментів. Він вийшов на балкон, та оглянув на нічний Корускант з його безкінченним краєвидом.
Рух в галактичній столиці ніколи не припинявся, він чув постійне гудіння шатлів та їхні розмиті обриси заспокоювали. Він перехилився через перила балкону, та його очі не змогли проникнути через темряву та розгледіти поверхню планети, яка була далеко внизу.
«Тільки не стрибай. Я не хочу потім прибирати за тобою безлад»
Він обернув свою голову, як тільки почув голос Бастіли позаду.
Вона стояла в дверях балкону, а простирадло було обернуто навколо її плечей, показуючи холод ночі. Її довге коричневе волосся зазвичай забране з лоба в пучок на вершині голови з коротким хвостом нижче висіло скуйдовжено після сну. Її лице освічувалося лиш світлом міста знизу, але він міг бачити бачити її губи, які усміхалися. Незважаючи на її жарт він бачив, що вона непокоїлася за нього.
«Вибач,» сказав він, відступаючи від перил і повертаючись до неї. « Не хотів розбудити тебе. Просто хотів прочистити свої мізки.»
«Можливо тобі варто поговорити з Радою Джедаїв,» запропонувала Бастіла. «Вони можуть тобі допомогти»
«Ти пропонуєш мені просити допомоги в Ради?» перепитав він. «Здається ти перебрала Корреліанського вина за вечерею.»
«Вони в боргу перед тобою,» наполягала Бастіла. «Якби не ти, Дарт Малак знищив би Республіку, знищенна Рада, і знищенні Джедаї. Вони завдячують тобі всім!»
Реван відповів не одразу. Те що вона казала було правдою – він зупинив Дарта Малака і знищив Зоряну Кузню. Але це не було так просто. Малак був учнем Ревана. Проти бажань Ради, вони обоє, хто очолювали армію Джедаїв і Республіканських солдатів проти Мандалоріанців, які несли загрозу колоніям на Зовнішньому Кільці… Але вони повернулись не як герої, а як завойовники.
Реван і Малак прагнули знищити Республіку. Але Малак зразив його Учителя, і Ревана схопила Рада Дедаїв, ледве живим, його тіло і розум були на межі. Рада зберегла його життя, але вона стерла всі спогади і зробила з нього машину для зниження Малака і його послідовників.
«Рада нічим мені не завдячує,» Реван прошепотів. «Все добре, що я зробив не може переважити все зле, що я зробив до того.»
Бастіла підняла руки, м*ягко, але твердо провела по губах Ревана.
«Не говори так. Вони не можуть звинувачувати тебе в тому що сталось. Більше не можуть. Ти більше не та людина. Реван – герой. Той, хто несе світло. Ти допоміг мені, коли Малак мене переманив на темну сторону.»
Реван обхопив пальці, які лежали на його губах, і опустив їх. « Як тебе, так і Рада допомогла мені.»
Бастіла обернулася і Реван відразу пожалів, про те що він сказав. Він знав, що їй соромно за те, що вона брала участь у його захопленні і стиранні пам*яті.
«Те що ми зробили було неправильним. Я думаю, ми просто не мали іншого вибору, але якщо я повинна зробити це знову..»
«Ні,» сказав Реван, обриваючи її. « Я б не хотів змінювати нічого. Якби нічого з того не трапилось, я б не знайшла тебе.»
Вона обернулася до нього, він бачив в її очах біль і гіркоту.
«Те що Рада зробила з тобою – не було правильно,» наполягала вона. «Вони забрали твої спогади! Вони вкрали тебе в самого себе!»
«Воно все повертається,» запевнив Реван обнімаючи її. «Ти повинна відпустити гнів.»
Бастіла не виривалася з його обіймів, хоч з виду вона була сама не своєю. Потім він відчув як напруга залишає її і вона опустила голову на його плече.
«Немає емоцій, лиш спокій,» прошепотіла вона, цитуючи ті ж слова, в яких Реван шукав розраду декілька хвилин тому.»
Вони стояли в тиші, тримаючи один одного, поки Реван не відчув її тремтіння.
«Тут холодно,» сказав він. «Вертаймось до середини.»
20 хвилин потому Бастіла заснула, але Реван лежав з відкритими очима, втупившись у стелю.
Він роздумував про слова Бастіли, про те, що Рада забрала в нього самого себе. Так як його свідомість потроху відновилася , багато частинок його пам*яті відновилося, разом з відчуттям, що він повертається у своє тіло. Але він знав, що деякі частини зникли, зникли, можливо, назавжди.
Будучи джедаєм він знав, як важливо відпустити злість, гіркоту, але це не означало, що він не міг не дивуватися тому, що він втратив.
Щось трапилося з ним і Малаком в Зовнішньому Кільці. Вони пішли, щоб побороти Мандалоріанців, але вони повернулися як учні темної сторони. Одною з офіційних версій було те, що вони піддалися згубному впливу могутньої сили Зоряної Кузні, але Реван знав, що було щось більш могутніше за це. І він знав, що щось потрібно робити з його жахами.
Страшний світ грому і блискавок, оповитий вічною ніччю/
Він і Малак знайшли щось. Він не міг згадати що це було, чи де це було, але він боявся цього, на інстинктному рівні. Якимось чином він знав, що все це було більшою загрозою ніж Мандалоріанці чи Зоряна Кузня. І Реван був певний – воно все ще там.
Буря близько, і немає шляху назад.

Прочитал 4 главы 1го раздела. Разделы посвященные конкретно Ревану пролетаю в мгновение ока перед глазами. Очень интересно.
Разделы касательно Скорджа пока не очень однозначны. Начало интригующие, но местами бредово))

1я часть - мужчина - светлая сторона
2я часть - женщина - светлая сторона

Сюжет конечно порадовал в целом. Момент встречи Кедрероса с женой, её смерть, маска Мандалора.
Пленение Ревана и игра на интересе Скорджа.
Ревность Бастилы к Ревану, в отношении Ревана.

Все это восхищало от начала, до конца.

А как же черные глаза?)) В этом наверное плюс книги над всем остальным) Я его чуть ли не смертью представлял))

Классное имя подобрали, Митра)

Я так и не понял, че там в конце с Реваном произошло. Он умер, но не перешел в силу. При этом тело заключено и "дух Митры остался с её наставником"))
Этот момент не очень понятен)

Він ніби як не помер же,
"Реван закричал и без сознания повалился на пол", "на гране жизни и смерти, он был подвешен в мерцающей клетке" "парализованое тело пребывало в стазисе", "но сознание его жило" і тд. Просто йому не давали ні померти, ні прийти до тями)

я ідіот, лише щойно до мене дійшло, що Мітра - головний герой 2-го Котора)) Завжди за чоловіка проходив, і .. лол.

Я конечно не претендую на абсолютную истину – но то что он не помер это как по мне 100%.
Сила была велика в Реване (с) Кэп

Император оставил его в живых, чтобы «доить» ака паразит и так же чтобы сломать его и узнать что Республике известно об Империи (ждут удара, не ждут, знаю все или только кучка, ну и прочие полезные данные). Так что тело Ревана было помещено в некое подобие стазиса/ заморозки, только его разум не уснул и он напрямую был связан с разумом Императора, вообщем ко времени ТОРа его тело еще не такое старое. Ну и как указано Реван использовал данную связь чтобы задержать вторжение и дать известной галактике и его семье вспомнить что такое мирное время. Ну а Изгнанница осталась при не в виде призрака Силы и соответственно оказывала поддержку.

Я конечно не углублялся в историю ТОРа сильно, но не удивлюсь что даже после вторжения Реван окажется жив, будет спасен героями и напрямую или под конец в виде призрака Силы будет помогать противостоять Императору (снабжать информацией… прямую помощь в убийстве скорей Скордж будет оказывать)