Колись давно, в далекій-далекій галактиці...

Повертатись додому завжди приємно. Аж надто тоді, коли не був там довгі роки. Повісивши меч на цвях у стінці свого зорельоту "Пепелац", Гайдамака останній відрізок свого життя провів на Зовнішньому рубежі, спостерігаючи за галактикою ніби зі сторони. Це його цілком влаштовувало. Скроні його посивіли, погляд втратив колишній блиск, але Сила досі була з ним. Дитинство він провів на Дантуіні, молоді роки віддано служив Ордену джедаїв, з часом очолив Орден і обіймав посаду Канцлера. Втім влада ніколи не становила для нього цінність. Його багнет у Last Defence ніколи не був вирішальним, натомість він намагався словом у "Голосі Республіки" здобути перемоги такі, які зброєю здобути не вдавалося. Але все йде, все минає. Колись могутня Республіка, якій він заприсяг у вірності, занепала. Його поплічники й друзі спокусилися темним боком Сили. Хтось розчинився у Силі. Республіка стала вже не та (с). Але сам він й досі був "тим". І не міг зрозуміти, чому тимчасові прагнення пересилили фундаментальні переконання багатьох з його товаришів. Він досі відчував добро у них. Він досі сподівався, що вони повернуться. Але певно настав час почати з самого себе.

Одного для у Силі пролунав голос старого гайдиного товариша, Нікооза, що закликав повернутися...

Порожні коридори колись величного Храму неприємно вразили. Але поодинока постать бовваніла біля реєстраційного дроїда.

- Готможе, друже! Який я радий тебе бачити!

Побачивши старого й вірнішого з усіх друга, свого колишнього учня, а нині могутнього та талановитого джедая, Гайдамака зрозумів, що де є навіть один справжній джедай, Республіка житиме.

- Буду у черзі другим. Прийміть мою заявку