Для початку скажу одне. Футбол захопив серця мільйонів, і так буде, поки він існує. В футбол грають і дорослі і діти, деякі заробляють на ньому мільйони, інші просто отримують задоволення, а треті взагалі поєдунують і перший пункт, і другий. От таких людей я і важаю щасливими) Трохи статистики з вікі. По данним ФІФА в футбол на планеті грало близько 250 мільйонів людей. І це ще аж у 2001 році. Зараз впевнений що їхня кількість збільшилась втричі) Можна грати за якусь команду, можна працювати в цій сфері, наприклад суддею, або бути один із мільйонів вболівальників, не важливо, адже це означає лише одне - ваше серце захопив футбол) Але що може бути кращим, ніж відвідувати матчі улюбленої футбольної команди, на переповненому стадіоні. І чим вища планка клубу, тим захоплюючі матчі. Є люди, які жити не можуть без улюбленної команди, і які здатні на безглузді, або відважні речі задля команди. Памятаю гру з Лондонським Арсеналом, 17 вересня. Для мене це матч відродження Динамо. Тоді вперше за довгий час пішов з фан-сектору на центральну трибуну. Був аншлаг, і кількість людей просто зашкалювала) На почутку матча люди зпхопили навіть проходи між трибунами. Тоді ще подумалось що давно такого вже не було. Матч був дуже напружений, Динамо було в непоганій формі, але всеж, вони лише починали здобувати форму і впевненість, яка їм пізніше ой як допоможе. Але найбільше запамятався пяний дядько, кричавший перед кожними штрафним: "Саша Алііієв!!!..." )) голосом, ніби його ріжуть) Був другий тайм... Динамівці тримались. Галас на трибунах не зменшувався. Всі гнали Динамівців вперед, в надії на той "гол", якого в києві вже зачекались. Згодон пронеслась фраза "та пропустять динамівці гол, і розійдуться". В той момент на чоловіка подивилось 50 пар очей з усіх боків, 5 секундне мовчання, і знову всі в грі) І ось він, фол на Вукоєвучі, і требунни просто тряслись. 63 хвилина. ГОЛ!!! Бангура розвів мяч і Алмунію по кутах. Давно не було такого почуття) Радість, але стало ще більш страшно. Тепер коли Арсеналу треба йти вперед, Динамівці можуть і 2 пропустити... Але на 89 хвилині, коли Галлас забив гол, всі переживання зникли.) Було відчуття полегшення...І розуміння що все тільки починається!) The end)
|