Версія даної теми для друку

Натисніть сюди для перегляду даної теми у оригінальному форматі

XJedi FORUM: Online lightsaber fighting game _ Врата _ Ralf

Автор: Ralf 2.7.2018, 23:51


Автор: Blood Raven 3.7.2018, 9:59

Вы обнаруживаете себя лежащим голой спиной на холодном полу какого-то маленького и темного помещения, в воздухе стоит запах сырой древесины и навоза. Низкий, поросший травой выход наружу рядом с вами застилает стена дождя, снаружи бушует стихия. Сильный ветер с воем задувает внутрь но вам абсолютно не холодно.

Садясь вы упираетесь головой в потолок, земляные стенки крошечной землянки "давят" вызывая паническое желание выбраться наружу. Вы буквально можете пошевелить только руками и попробовать выползти наружу.

Глубже возле своих ног вы замечаете любопытный фиолетовый блеск стали, долго разглядывая темный угол вы понимаете что это двуручный меч. Вы тянитесь и берете меч в руку, в вашей огромной руке он выглядит скорее как нож. Внезапно меч вспыхивает фиолетовым и падает оставив на руке ожог, ваш низкий вскрик звучит по животному уродливо.

Все тело ноет, вы находите несколько свежих ран, вас мучает голод.

Вам нужно решить что делать дальше...

Автор: Ralf 3.7.2018, 19:12

Біль.

Раптова та сильна, неначе удар блискавки, пройшлася по всьому тілу, залишивши після себе поколюючий відгук. Імпульс змушував відкрити очі, проте повіки були тяжкі й кожен подоланий міліметр відбивався притупленим стукотом в голові. Всі чуття змішувались між собою, відокремлювались й знову змішувались у не в змозі знайти баланс та домовитися. Ось Ральф чує дощ, який відбивається білим шумом.

Секунда.

Запах. Різкий та неприємний.

Вітер. Не холодний, але йому вистачало пориву аби дрібними голками проходитися по свіжих ранах, ускладнюючи дихання.

Вдарив голод. Живіт скрутило й від цього рани ще більше запалали. Ральф зібрався з силами та сів.

Пелена з очей поступово почала розвіюватися і зір потрохи почав приводити інші хаотичні чуття до порядку.

Свідомість прийшла останньою, посуваючи інстинкти й дозволяючи хлопцю зібратися з думками. Буквально хвилину тому Ральф стояв на порозі Воріт, хоча складалося міцне враження наче пройшла ціла вічність, а тепер він знаходився невідь де, розбитий та втомлений. Питання без відповідей накопичувалися в голові та відволікали від проблеми.
Помітивши двуручний меч, Ральф схопився за нього. Спалахнуло світло. Знову біль, який цього разу змусив закричати.

Клепка. Видно, поки вона ще не повернулася.

Тіло майже не слухалося, а місце було сухим і комфортним. Не найкращий заклад для відпочинку, але достатньо прийнятний для того, щоб перечекати негоду. Ральф спробував знову зібратися з силами й дістатися до виходу аби роззирнутися довкола.


- Надіюсь дощі тут не такі, як на Вджуні.

Автор: Blood Raven 3.7.2018, 20:52

Вы не узнаете свой голос, он низкий и грубый как у чудовища.

Осмотревшись вы убеждаетесь что кроме вас и меча в землянке ничего нет. Дождь слишком сильный чтоб что-то увидеть изнутри, а меч трогать руками больше абсолютно не хочется.




Автор: Ralf 3.7.2018, 22:59

Ральф прислухався до свого тіла й вирішив сконцентруватися на голоді. Використовуючи залишки своїх сил він виповз з землянки на вулицю й принюхався.

Автор: Blood Raven 4.7.2018, 11:46

Дождь гроздьями разбивается о вашу внушительную мускулатуру, в грязных лужах вы видите отражение человекообразного монстра, шторм гнущий деревья до земли кажется вам сквозняком.

Во всех направлениях дремучий лес, но запахи говорят куда больше чем глаза. Среди разнообразных запахов леса вы отчетливо отличаете тот который ассоциируется с чем-то враждебным и одновременно манящим, вы понимаете что там можно найти еду.

Но странный меч в землянке не покидает ваши мысли, этот предмет кажется вам слишком ценным чтоб просто так с ним расставаться.

Автор: Ralf 4.7.2018, 19:53

Опинившись на зовні Ральф вдихнув на повні легені. Грудна клітина роздувалася на стільки, що туди могла влізти невелика бочка. Водночас з тим він почав відчувати й розуміти різнобарвність ноток лісових запахів. Це було в новинку і воно спантеличувало хлопця, адже нічого подібного раніше з ним не траплялось. Серед усіх цих нот яскраво виділялась лише одна – низька і груба, викликала тривогу. Волосся на шкірі встало дибом. Ральф відчув, як його починають оберігати інстинкти, попереджувати про небезпеку, однак, це також означало, що там можна втамувати голод.

Ритм биття серця підвищився. Вдарив адреналін і почала закипати кров. Ральф зірвався на ноги. Він розумів, що місце, куди доведеться прямувати може бути небезпечним. Єдина зброя, окрім палок та гілок, в найближчому радіусі знаходилася всередині землянки і буквально декілька хвилин тому обпалила руки.

Хлопець вирішив сконструювати для рукоятки своєрідний чохол, використовуючи мокрий грунт. Благо, йшла злива та його тут було чимало. Він підійшов до найближчої калюжі та опустив свій погляд. Якби хтось зараз знаходився поруч, то обов’язково помітив би, як в очах чудовиська буквально на мить промайнув страх. Ральф ще секунду статуєю повисочів над водою і повільно перевів погляд на решту свого тіла. Навіть в свої найкращі дні в залі не було б такого результату.

Шлунок знову почав скручуватися, нагадуючи про своє існування. Інстинкти загострилися. Чудовисько зігнулося над водою і занурило туди свої велетенські руки, аби набрати достатньо розм’яклого грунту.

Повернувшись до схованки, Ральф висипав грунт на руків’я меча і акуратно його утрамбував. Легким рухом руки він відірвав клаптик тканини зі своїх і так обідраних штанів і зафіксував ним природній чохол утворивши кокон. Йому абсолютно не хотілося перевіряти чи цей трюк вийде, якби просто листя накидати, чи прикрити зброю тканиною – й так надто багато ризиків. Навіщо було їх збільшувати. Виглядало не надто елегантно, але після побаченого в воді було якось не до естетичності.
Ральф підібрав меч з обережністю. На перший погляд все було гаразд. Чудовисько вилізло зі схованки уже вдруге. Цього разу, плекаючи надію, що й в останнє. Знову принюхавшись він попрямував в сторону дивного запаху, залишившись вперше наодинці зі своїми
думками.

Автор: Blood Raven 4.7.2018, 21:00

Внезапно, высокий скрипучий голос разрезал монотонный шум дождя как скальпель.

- Отпусти меня ты чудовище! Меня сделали чтоб убивать тебе подобных, я не пойду с тобой туда! Отпусти!

Меч в руке начал интенсивно искриться, но импровизированная рукоять сдержала жар. Скрепучий голосок продолжал вопить требуя чтоб его отпустили..

Автор: Ralf 4.7.2018, 23:14

Ральф одразу зупинився як тільки меч почав кричати. Такого він точно не чекав і це ні в які ворота не лізло. Знаходячись невідомо де, критично важливо було залишати свою позицію непоміченою і не почутою. Ідеї блискавично заполонили голову. З однієї сторони цей меч був єдиним джерелом інформації, а з іншої крики розліталися певно на милю. Якби вийшло вирішити цю проблему хутко, то він ще встиг би змінити своє місце дислокації, аби сховатися від можливих ворогів. Спочатку Ральф вирішив з'ясувати елементарну річ.
Перегукуючи низьким голосом меч, він видавив:


- Ти штучний інтелект, живий організм, чи предмет одухотворений? Попереджаю, якщо не замовкнеш, то мені відомі способи, як тебе можна знищити в будь-якому з цих випадків. Мені не хотілося б використовувати жоден з них, не зважаючи на твою спробу мене покалічити.

Крики меча досі відбивалися луною по лісу. Ральф почав пильно прислухатися до оточення.

Автор: Blood Raven 6.7.2018, 18:12

Как вы не старались - слова выговаривать было очень тяжело и звучали они нелепо, периодически брызгала слюна.

К вашему удивлению меч внял угрозам, перестал искриться и после паузы удивленно сказал:

- Ты умеешь говорить? Можно сказать что я искуственно одушевлен... кому я это объясняю... мне не приходилось слышать чтоб тебе подобные умели говорить. Зачем ты идешь в поселок?! Ты меня понимаешь?

Автор: Ralf 7.7.2018, 11:25

Разом з мечем заспокоївся і Ральф. Скориставшись невеличкою паузою він прислухався до звуків лісу та пересвідчившись, що не відчуває ніяких зайвих речей повільно продовжив крокувати.

В своїй голові він зовсім інакше уявляв те, як він мав виговорити слова, однак все ще важко було прийняти нові правила гри.
Меч заговорив.

Роблячи невеликі паузи між словами, промовляючи їх повільно й з поперемінною чіткістю, з його пащі почали вилазити фрази:


- Гррр…. Розумію…. Говорити… складно, але можу.

Перевівши дві секунди дух, він глянув на меч і продовжив:

- Можливо… грррр… ти просто… в них нічого не питав? Гррр…

Ральф не знав чого чекати від свого співрозмовника. Він не знав взагалі нічого про місце, де знаходився, про те, що взагалі відбувається, тому вирішив не поспішати розказувати свою історію.

- Гррр.. Рани…бачиш? -, чудовисько провело поглядом по своєму тілу, - твоя робота? І що… це за місце? Грр…


Автор: Blood Raven 9.7.2018, 20:05

Убедившись что вы его понимаете, меч довольно заискрился фиолетовыми хлопьями, которые игнорируя дождь стали медленно опускаться на землю словно лепестки цветка пропадая коснувшись земли. В скрипучий голос добавилась игривая нотка любопытсва.

- Извини, но... ммм.. люди с розовой кожей... сделали меня чтоб убивать таких как ты, чего же ты ожидал? Ты должен знать лучше где мы, я здесь впервые, только знаю что ты идешь в поселок. Зачем?!

Автор: Ralf 10.7.2018, 19:44

Гммм…. Таких, як я?..
Ральф зупинився на хвилинку й поглянув на меч. Він не сильно хотів ділитися інформацією, однак щось в ньому було й воно притягувало до себе. Важко було сказати з впевненістю намагається новий знайомий його обдурити чи ні, але здавалося, ніби його слова звучали щиро. Він буквально ще мить пововтузився на місці і продовжив свій рух у напрямку містечка.
Голод. – видусив Ральф з себе.Побитий і голодний. Грррр… Тут вперше, як і ти. Обережний. Як же ти опинився в землянці?


Автор: Blood Raven 10.7.2018, 20:31

Меч нетерпеливо задрожал в руке, громко, самодовольно проскрипев:

- Да! Мое имя Moonslicer - мое призвание расправляться с чудовищами вроде тебя!

Он задумался и успокоившись добавил:

- Слушай, может ты не пойдешь туда? Ты уже украл меня, что может быть лучше?! Следущий твой набег может не закончиться так удачливо... для тебя... а кушать можно поискать и в другом месте, мы можем поискать что-то съедобное исключая разбой. Что скажешь? Кстати возможно у тебя есть имя? Как мне тебя называть?

Автор: Ralf 10.7.2018, 22:27

- Я.. гее.. Ральф.
З цими словами чудовисько зупинилося. Він поглянув в сторону містечка, а потім на меч. Знову на містечко - знову на меч. Все в голові перемішалося. Відчуття обережності поступово замінила цікавість. Свого часу він сам змінив не один клинок. Але з цим… З цим було… комфортно. Тим паче, що товариство, в особі Moonslicer, відповідало по ділу.
- Ти сильна. І розумна. – говорити було все ще складно, тому Ральф вирішив спрощувати свої фрази, аби не довелося їх з себе видушувати, - я голодний і крутить живіт. Там їжа.
Ральф роззирнувся довкола і спробував принюхатися ще раз.
- Не йти в місто, куди йти тоді?

Автор: Blood Raven 26.7.2018, 18:58

- Никуда идти не нужно мы уже там где нужно! Я видела сотни походов и знаю все про выживание в лесу...

Меч увлеченно и долго рассказывает про поиск насекомых, поедание разнообразных растений и грибов, про то как варить суп из коры и другие странные вещи которые не кажутся вам аппетитными - вы привыкли есть мясо.

Автор: Ralf 26.7.2018, 19:24

ЕЕеееаа... Тьпху! - Ральф сплюнув на землю й тупнув ногою, - Дурня! Ти бути тим, ким ти їси. Я - не трава. Хіба схожий на трава?
Чудовисько почухало потилицю.
Береш мясо. 5 хвилин на вогонь - мягке та кров. 7 хвилин - без кров. 10 - міцне, як я. Не розуміти, що бути краще. Ти взагалі їсти? Що ти розуміти про їжа?

Автор: Anarien 31.7.2018, 17:48

- Ооо! Я в ней очень хорошо разбираюсь! - откликнулся меч слегка изменившимся голосом - Бывало я даже мечтал стать кухонным ножом в руках настоящего шеф-повара! Но, к сожалению, не для этого меня созда...
Меч внезапно прервал свои вербальные изливания, и словно бы к чему-то прислушася...
И в самом деле, среди звуков непрерывано капающего дождя, недалеко в лесу, едва-едва, но все же можно было услышать какой-то скулеж. Он был негромким, скорее похожим на детский плач. Вероятно, кому-то нужна была помощь.
Меч встрепенулся:

- Нет! Не смей туда идти! Ты слышишь меня?! Не вздумай!

Автор: Ralf 1.8.2018, 15:37

Волосся на тілі Ральфа встало дибом. Складно було сказати від чого саме: від того, що меч почав звучати інакше, чи від звуків тихенького плачу, який долинав з лісу.
- Поки ти не бути надто корисний, - прогриміло низьким голосом чудовисько, - відволікати мене, хотіти годувати корінці.
Ральф опустив голову й поглянув на меч.
- Я не знати, за що ти вбивати таких, як я. Але я не такий, як я...еее..вони, - йому було складно пояснювати клинку свою ситуацію, але чудовисько явно не мало намірів заподіювати шкоди. Принаймні поки над ним не нависла небезпека.
- Ти розумний. Сам бачити, що я не такий. - Ральф почав прямувати, дослухаючись, до місця, звідки лунав плач, - чому нє? Поясни.


Автор: Blood Raven 1.8.2018, 16:29

Пройдя совсем немного вы обнаруживаете обоз который застрял в грязи, животное-тягач упало и воет под проливным дождем в бессилии встать. Двое мужчин пытаются помочь подкладывая под животное доски, увидев вас один из них тычет пальцем и кричит: "Спасаемся!", после чего оба скрываются в зарослях. Аппетитная скотина начинает выть все тревожнее, а из обоза раз за разом раздается детский плач...

Меч становится ощутимо горячим и гневно восклицает:

- Как ты думаешь почему они убежали?! Я не дам тебе причинить вред ребенку!

Меч вырывается из рук и оставляет хороший порез на ноге, падает, отскакиевает от земли, пугающе вспыхивает фиолетовым огнем и размашисто пытается рубануть вас по рукам.

Автор: Ralf 1.8.2018, 17:17

Ральф хотів заревіти на весь ліс, однак стримався. Натомість він дуже вульгарно вилаявся. Адреналін знову вдарив в кров так, що повиступали вени, а очі заіскрилися. Це якась дурня. Чудовийсько зробило пірует. Його вже відверто почало дратувати все, що відбувається навколо. Клятий ліс, дощ, люди, він сам, ця ситуація, Він Дізель. Але найбільше його дратував цей чортовий меч Тоні Старка. Це ж якийсь ІМБАланс. На секунду промайнула картинка в голові, як мільйони чудовиськ збігають з гори на ту ж саму кількість мечів і починається велика різня. З кожною мілісекундою накипала лють. Десь приглушено він відчув легкі вібрації в Силі. Це був мізер порівняно з тим, який в нього був зв'язок до цієї всієї історії, однак прочитати траекторію противника вдалося.
Глухо призимлившись на землю, ухиляючись піруетом від удару меча, Ральф викрикнув:

- Стій! Я не чіпати ні дитина, ні тварина!
Ще один пірует назад. Цим він наблизився до найбільшого дерева в радіусі, вп'явся руками в стовбур й з скрежетом вирвав його кусок, прикриваючись, наче щитом, від майбутніх ударів. Ральф ще один раз про себе вилаявся й поклявся, що цього разу, якщо ця мерехтілка не заспокоїться, то він її приб'є... якщо сам ласти не склеїть, звісно. Припливи адреналіну давали йому сили, однак, коли він відходив, то Ральф ставав слабшим і слабшим. Він боявся, що просто знову знепритомніє після цього поєдинку.
- Я допомогти їм! Я сильний. Вони слабі. Прослідкуй.

Автор: Blood Raven 6.8.2018, 6:34

Невероятным образом промахиваясь по удивительно ловкой туше меч вдруг безмолвно завис в воздухе и через несколько мгновений сказал:

- С чего это ты вдруг им поможешь? Тебе нельзя верить, ты кажешься умнее своих соплеменников...

Автор: Ralf 8.8.2018, 17:32

- Котракт!...ееее.Кхм. Контаркт!... Контракт. - Ральф перевів дух. Нога почала нити. - Твої слова. Я розумний. Ти розумна. Подумати, навіщо я їх бити? Я любити корів. Людей не пробувати. Людей - брат.
Чудовисько захиталося, втрачаючи рівновагу, але втрималося на ногах.
- Ти сильна. Убити мене, якщо я не тримати слова. - разом з цим Ральф кинув набік дерев'яний щит і почав повільно підходити до обозу.
Він відчував дику втому. Й був надто слабкий, щоб продовжувати поєдинок. Раптово Ральфові здалося наче йому знову 16 років, чолка зачесана на бік і хочеться просто здохнути. Можливо це все якийсь дурний сон? Можливо він під впливами галюциногенів, або його запхали в якусь пастку Сили? Якщо він помре тут, то чи помре й в реальності? Звісно в молодості юнак мріяв стати Сірком, або хоча б вміти перетворюватися в собаку, але вигляд в калюжах показував йому зовсім не песика. А якщо він ухне, то зможе трансформуватися в сову й полетіти звідси? Намагаючись не втрачати останні нотки оптимізму думало собі чудовисько.

Автор: Blood Raven 15.8.2018, 13:11

Меч остановился зависнув в воздухе, на мгновение молчаливо обдумывая свои действия.

Внезапно мимо участников лесной картины пролетело несколько стрел - между деревьями замелькали фигуры перебежками двигающиеся вокруг места аварии и пускающие стрелы. Не понятно это местный патруль или разбойники желающие поживиться с обоза.

Меч инстинктивно разрубил несколько стрел в воздухе, несколько сразу попало в огромного Ральфа, необходимо что-то предпринять..

Автор: Ralf 19.8.2018, 10:34

В принципі Ральф почав відчувати слабку різницю між реальним життям і тим, де він знаходився зараз. Кожного разу, як тільки здавалось, що все налагоджується, з'являлася річ, яка псувала свято. Одну мить чудовисько стояло, ніби паралізоване якимись чарами. Його заділо декілька стріл, але вони тільки https://coub.com/view/8p2xi Ральфа ніж нанесли якоїсь шкоди, завдяки Moonslicer. Він чудово розумів, що немає жодного шансу виявити патруль це чи розбійники. Будь це розбійники, то ті два мужики, які сміливо покинули дитину в обозі, точно не впоралися б з ними. Але якщо вони втекли, щоб покликати допомогу... Ральф вже й так був настільки слабим, що який би варіант він не обрав - йому присниться кінець. А може Moonslicer його захистить? Якщо це таки патруль, то вони перестануть стріляти тільки-но він підніме обоз. Навряд вони будуть ризикувати дитиною, хоча чорт їх знає. Чудовисько підбігло до обозу й зібрало всі сили, що залишалися, аби його підняти. Сантиметр за сантиметром карета вилізла з грязюки. Ральф акуратно поставив її на твердий грунт і кинувся тікати. Надіючись, що його не пристрелять, або, що він встигне вилізти десь на пагорб і померти під сонячне світло від нестачі сил.

Автор: Anarien 13.9.2018, 21:48

- Стой! - воскликнул Moonslicer - Ральф!
Свист стрел звучал все тише и отдаленнее, а голос меча все громче настойчивее, словно бы он был прямо за спиной у аппликанта. И, кажется, он впервые взывал к монстру по имени.
- Ральф! Стой, чудовище!
Облака с надоедливой моросью пробил луч света, ударив по глазам аппликанту.
- Ральф! - голос меча изменился, он был уже совсем не такой, как прежде. - Вставай, чудовище дремучее!
Внезапно культисту пришло понимание, где он находится: это было темное помещение, похожее на спальню в барраках. Сам он лежал на кровати, а из открытого проема напротив лился свет. В проеме, опершись на косяк двери и скрестив на груди руки, стоял человек в бесформенной одежде. Его лицо почти полностью скрывала тканевая маска, кроме ярко светящихся зеленых глаз.
Кажется, человек улыбался, как добродушный дядюшка, купивший своему племяшке сладость. А может и нет, понять было трудно.

- Вставай, Ральф, - снова молвил человек голосом столь надоевшего меча... Или своим? - Снова кошмары? - и не дождавшись ответа, - Не переживай. Так бывает первых пару месяцев после испытания.
- Вставай. Для тебя есть работа. - с этими словами человек кинул аппликанту рукоять светового меча.
После небольшой паузы, человек негромко рассмеялся.
- Скоро ты сам станешь кошмаром...

Invision Power Board
© IPS