[X] Мій Помічник

Ральф хотів заревіти на весь ліс, однак стримався. Натомість він дуже вульгарно вилаявся. Адреналін знову вдарив в кров так, що повиступали вени, а очі заіскрилися. Це якась дурня. Чудовийсько зробило пірует. Його вже відверто почало дратувати все, що відбувається навколо. Клятий ліс, дощ, люди, він сам, ця ситуація, Він Дізель. Але найбільше його дратував цей чортовий меч Тоні Старка. Це ж якийсь ІМБАланс. На секунду промайнула картинка в голові, як мільйони чудовиськ збігають з гори на ту ж саму кількість мечів і починається велика різня. З кожною мілісекундою накипала лють. Десь приглушено він відчув легкі вібрації в Силі. Це був мізер порівняно з тим, який в нього був зв'язок до цієї всієї історії, однак прочитати траекторію противника вдалося.
Глухо призимлившись на землю, ухиляючись піруетом від удару меча, Ральф викрикнув:
- Стій! Я не чіпати ні дитина, ні тварина!
Ще один пірует назад. Цим він наблизився до найбільшого дерева в радіусі, вп'явся руками в стовбур й з скрежетом вирвав його кусок, прикриваючись, наче щитом, від майбутніх ударів. Ральф ще один раз про себе вилаявся й поклявся, що цього разу, якщо ця мерехтілка не заспокоїться, то він її приб'є... якщо сам ласти не склеїть, звісно. Припливи адреналіну давали йому сили, однак, коли він відходив, то Ральф ставав слабшим і слабшим. Він боявся, що просто знову знепритомніє після цього поєдинку.
- Я допомогти їм! Я сильний. Вони слабі. Прослідкуй.

Невероятным образом промахиваясь по удивительно ловкой туше меч вдруг безмолвно завис в воздухе и через несколько мгновений сказал:

- С чего это ты вдруг им поможешь? Тебе нельзя верить, ты кажешься умнее своих соплеменников...

- Котракт!...ееее.Кхм. Контаркт!... Контракт. - Ральф перевів дух. Нога почала нити. - Твої слова. Я розумний. Ти розумна. Подумати, навіщо я їх бити? Я любити корів. Людей не пробувати. Людей - брат.
Чудовисько захиталося, втрачаючи рівновагу, але втрималося на ногах.
- Ти сильна. Убити мене, якщо я не тримати слова. - разом з цим Ральф кинув набік дерев'яний щит і почав повільно підходити до обозу.
Він відчував дику втому. Й був надто слабкий, щоб продовжувати поєдинок. Раптово Ральфові здалося наче йому знову 16 років, чолка зачесана на бік і хочеться просто здохнути. Можливо це все якийсь дурний сон? Можливо він під впливами галюциногенів, або його запхали в якусь пастку Сили? Якщо він помре тут, то чи помре й в реальності? Звісно в молодості юнак мріяв стати Сірком, або хоча б вміти перетворюватися в собаку, але вигляд в калюжах показував йому зовсім не песика. А якщо він ухне, то зможе трансформуватися в сову й полетіти звідси? Намагаючись не втрачати останні нотки оптимізму думало собі чудовисько.

Меч остановился зависнув в воздухе, на мгновение молчаливо обдумывая свои действия.

Внезапно мимо участников лесной картины пролетело несколько стрел - между деревьями замелькали фигуры перебежками двигающиеся вокруг места аварии и пускающие стрелы. Не понятно это местный патруль или разбойники желающие поживиться с обоза.

Меч инстинктивно разрубил несколько стрел в воздухе, несколько сразу попало в огромного Ральфа, необходимо что-то предпринять..

В принципі Ральф почав відчувати слабку різницю між реальним життям і тим, де він знаходився зараз. Кожного разу, як тільки здавалось, що все налагоджується, з'являлася річ, яка псувала свято. Одну мить чудовисько стояло, ніби паралізоване якимись чарами. Його заділо декілька стріл, але вони тільки розлютили Ральфа ніж нанесли якоїсь шкоди, завдяки Moonslicer. Він чудово розумів, що немає жодного шансу виявити патруль це чи розбійники. Будь це розбійники, то ті два мужики, які сміливо покинули дитину в обозі, точно не впоралися б з ними. Але якщо вони втекли, щоб покликати допомогу... Ральф вже й так був настільки слабим, що який би варіант він не обрав - йому присниться кінець. А може Moonslicer його захистить? Якщо це таки патруль, то вони перестануть стріляти тільки-но він підніме обоз. Навряд вони будуть ризикувати дитиною, хоча чорт їх знає. Чудовисько підбігло до обозу й зібрало всі сили, що залишалися, аби його підняти. Сантиметр за сантиметром карета вилізла з грязюки. Ральф акуратно поставив її на твердий грунт і кинувся тікати. Надіючись, що його не пристрелять, або, що він встигне вилізти десь на пагорб і померти під сонячне світло від нестачі сил.

- Стой! - воскликнул Moonslicer - Ральф!

Свист стрел звучал все тише и отдаленнее, а голос меча все громче настойчивее, словно бы он был прямо за спиной у аппликанта. И, кажется, он впервые взывал к монстру по имени.

- Ральф! Стой, чудовище!

Облака с надоедливой моросью пробил луч света, ударив по глазам аппликанту.

- Ральф! - голос меча изменился, он был уже совсем не такой, как прежде. - Вставай, чудовище дремучее!

Внезапно культисту пришло понимание, где он находится: это было темное помещение, похожее на спальню в барраках. Сам он лежал на кровати, а из открытого проема напротив лился свет. В проеме, опершись на косяк двери и скрестив на груди руки, стоял человек в бесформенной одежде. Его лицо почти полностью скрывала тканевая маска, кроме ярко светящихся зеленых глаз.
Кажется, человек улыбался, как добродушный дядюшка, купивший своему племяшке сладость. А может и нет, понять было трудно.

- Вставай, Ральф, - снова молвил человек голосом столь надоевшего меча... Или своим? - Снова кошмары? - и не дождавшись ответа, - Не переживай. Так бывает первых пару месяцев после испытания.
- Вставай. Для тебя есть работа. - с этими словами человек кинул аппликанту рукоять светового меча.

После небольшой паузы, человек негромко рассмеялся.

- Скоро ты сам станешь кошмаром...