При народженні він був християнином православником У дуже цікавій книзі з назвою "Сповідь" Толстой пояснив, чому він був змушений відійти від православ'я. Зокрема він був вражений низькими особистими якостями більшості православних:
Якщо є різниця між тими, хто сповідують православ'я, і тими, хто відкидають його, то не на користь перших. Як тепер, так і набагато раніше, явне визнання і сповідування православ'я більшою мірою зустрічається серед людей тупих, жорстоких та аморальних, які вважають себе дуже важливими. Розум, чесність, прямота, добродушність і моральність більшою мірою зустрічались в людях, які визнають себе невіруючими.
Лев Толстой був пацифістом, вважаючи таку позицію важливою частиною християнства. Тому він обурювався з приводу лицемірства попів, які часто схвалювали насилля та вбивства.
Чим більше я зближувався з народом і жив так само, як і він, і виконував усі ті зовнішні обряди шанування Бога, тим більше я відчував дві протилежно діючі на мене сили. З одного боку, мені все більше й більше відкривався сенс життя, що задовольняв мене і що не міг бути зруйнований смертю; з іншого боку, я бачив, що в тому зовнішньому сповідуванні віри й шануванні Бога було чимало брехні.
Спочатку я запитував про роз'яснення у священиків, монахів, архієреїв, митрополитів, вчених богословів. Були роз'яснені всі неясні місця, часто несумлінні, ще частіше суперечливі, усі посилалися на св. отців, на катехізиси, на богослов'я. І я взяв богословські книги і став вивчати їх. І от вивчення це привело мене до переконання, що та віра, яку сповідує церковна ієрархія і якій вона вчить народ, є не тільки брехнею, але й аморальною оманою. У православному віровченні знайшов викладення самих незрозумілих, блюзнірських й аморальних положень, яких не тільки не припускає розум, але й цілковито незбагненних і протилежних моральності, та — ніякого вчення про життя і про сенс його. Але я не міг не бачити, що викладання богослов'я було ясно спрямоване не на вираження сенсу життя і вчення про життя, а тільки на затвердження самих незбагненних, непотрібних мені положень і на заперечення всіх тих, що не визнають цих положень. Варто лише почитати требник і простежити за тими обрядами, що виконуються православним духівництвом і вважаються християнським богослужінням, щоби помітити, що всі ті обряди не що інше, як різні способи чаклунства, пристосовані до всіляких життєвих потреб. Для того, щоби дитина, якщо помре, потрапила до раю, треба встигти помазати її олією і викупати з вимовлянням певних слів; для того, щоби породілля перестала бути нечистою, треба вимовити відомі заклинання; щоби був успіх у справах або спокійне життя в новому будинку, для того, щоби вилікувати хворобу, для того, щоби полегшився стан померлого на тому світі — для всього цього й тисячі інших обставин є відомі заклинання, що у відомому місці і за відомі приношення вимовляє священик.
Коли люди, як би багато їх не було, яким би давнім не було їхнє марновірство і якими би могутніми вони самі не були, проповідують грубе чаклунство, не можу дивитися на це спокійно. І якщо я називаю справжнім ім'ям те, що вони чинять, то я роблю лише те, що повинен, чого не можу не робити, якщо вірю в Христа і його вчення. Якщо ж вони замість того, щоби вжахатися від свого блюзнірства, називають блюзнірством викриття їхньої омани, то це лише вказує на силу їхньої омани, і треба сприяти збільшенню зусиль людей заради того, щоби позбутися цієї омани. Одним словом , так як я зрозумів на кінці життя він відрікся віри .
Цю повідомину відредагував Vilat: 14.9.2014, 14:27
|