XJedi FORUM: Online lightsaber fighting game

[Holocron] Haydamaka

Опції

Haydamaka

23.1.2009, 22:57

Пост #1

Гайдазавр

Репутація:

3364

Level 1

Rank:

Citizen

A.F.:	(0)
A.JA.:	(0)

З нами з: 19.2.2008

1

VIP Holocron

Відкриває доступ до заповнених серверів XJedi Academy.
Дає 50% знижки на створення Офіційних Битв.
Дає 50% знижки при купуванні зброї і спорядження на серверах XJedi Academy.
Дає 25% знижки при купуванні XJA-кольорів
Зменшує абонплату свого клану на стандартному тарифі

Дата створення: 23.01.2009
Автор: Haydamaka
Приналежність: Jedi Order
Відомі вчителі: Samuil, Lamer, Soer
Відомі учні: Gothmog, Rex

***

Зміст:
- Історія
- Нотатки
- Побажання

***

Блакитне небо. Блакитне небо і вечірнє сонце, що ось-ось закотиться за виднокіл – це, либонь, найяскравіший спогад з дитинства Гайдамаки. Дивовижний факт: іноді в дитячу пам'ять вкарбовуються такі моменти, які особливо нічим визначним або хоч трохи важливими не є. Він лежав горілиць на густій траві, і дивився на блакитне небо. Блакитне небо і вечірнє сонце, що ось-ось закотиться за виднокіл. Такою назавжди йому запам'ятається його рідна планета – Дантуїн…

Яким чином рід Гайдамак оселився на Дантуіні, сказати важко. Скоріш за все разом із першими колоністами, ще з часів Старої Республіки. Займалися переважно сільським господарством, та в глобальні справи не лізли. Війни пролітали повз них, залишаючи іноді на планеті руїни, але мало хвилюючи колоністів, яких вже важко було здивувати бодай чимось. В принципі, таке життя в цілому влаштовувало і малого Гайдамаку, який коли задивлявся на зорі, просто милувався їх красою, а не мріяв до них коли-небудь полетіти; коли сусідні діти займали його, просто бив у відповідь, а не планував рятувати людство від несправедливості та зла; коли був роздратований, швидко заспокоювався просто так, через власний характер, а не тому що прагнув уникнути Темної Сторони Сили.

Тим не менш, один випадок якщо й не змінив світогляд хлопця, то визначив його майбутнє це точно. Батько Гайдамаки був істориком, археологом та шукачем пригод. Принаймні сам так казав. А точніше пояснював родичам свою бурхливу молодість, коли 15 років поспіль мандрував Галактикою. Із віком свої мандрівки він обмежив одним тільки Дантуіном, із групою науковців працюючи на розкопках старого Анклаву джедаїв. Що там вони шукали, що знаходили, і що із знахідками робили – мало хто знав. Але одного разу батько приніс звідти голокорн. І подарував сину, Гайдамаці.

З того часу на вулиці Гайдамаку бачили нечасто – цілими днями він захоплено вивчав інформацію, що містилася у голокорні – інформацію про джедаїв – захисників миру та гармонії у всесвіті. Усі свої 8 років життя Гайдамака і не здогадувався, що зберігати гармонію можна не тільки в радіусі одного метра навколо себе, як він і робив раніше, а значно більше; що зло буває не тільки у спекотній погоді, що губить врожай, але й в простих словах та вчинках; що життя є початком, але смерть не є завершенням. Але найбільше вразив його сам факт існування Сили, яка керує нами, якою керуємо ми, яка є мудрістю і небезпекою водночас.

Після того випадку минали роки. Багато розмов провів Гайдамака про Силу та джедаїв зі своїм батьком, і дедалі більше дивувався, як багато тому відомо. Тож коли батько заповів сину світловий меч, який нібито купив у торговця антикваріату (ну так, звісно, кожен торговець антикваріату серед власних товарів має світлові мечі), Гайдамака і не особливо здивувався.

У віці двадцяти одного року Гайдамака відлетів в Академію джедаїв, на Корускант, назавжди облишивши рідну планету. І те блакитне небо. Блакитне небо та вечірнє сонце, що ось-ось закотиться за виднокіл…

Далі буде...

***

Корускант мало змінився за тисячі років. Таке саме величне та рухливе місто-планета, яким його бачили десятки та сотні поколінь мешканців мегаполісу. Гайдамаці, що звик до тихого, майже не забудованого Дантуїну, столиця одразу дуже не сподобалася.

- Як тут серед усього цього шуму можна жити? – тільки й подумалося йому. І поки він громадським транспортом добирався до Храму джедаїв, встиг достатньо надивитися на швидкі багатоярусні транспортні потоки та незвичної архітектури небосяги, через що настрій геть зіпсувався.

Тим не менш у Храмі Гайдамака одразу відчув спокій. Більше того, цей спокій здавався навіть якимось матеріальним. Він огорнув хлопця з голови до ніг так, що той із задоволенням сів би де-небудь у куточку, і просто смакував би це відчуття – настільки приємним воно було.

- У тебе світловий меч, та й Силу в тобі відчуваю, - відірвав Гайдамаку від роздумів голос, що належав молодому чоловіку, який стояв поруч, - ти джедай? Але я тебе ніколи раніше не бачив.

Гайдамака уважно подивився на співбесідника. Ним був парубок, можливо навіть молодший за Гайдамаку, в простому одязі і в темному плащі із капюшоном.

- Ні, я не джедай. Я тільки сьогодні прилетів вчитися шляхам сили. А меч? Меч – то просто подарунок, я ним навіть в банту не влучу. А ви, ви джедай?

Незнайомець посміхнувся у відповідь:

- Ходімо зі мною.

І вони пішли. Довгими і старовинними коридорами. До того ж неймовірно заплутаними. Гайдамака скоро навіть перестав намагатися запам'ятовувати дорогу – це здавалося марною справою.

- Як вас хоч звуть? – спробував зав'язати розмову із незнайомцем Гайдамака.

- Як мене тільки не звуть. Сьогодні я Сарім. Можеш так до мене і звертатися. До речі, прийшли.

Останній коридор привів у настільки величезну залу, що люди в ній здавалися лише дрібними комахами. Щоправда, далеко не всі (хоча й більшість) з присутніх були людьми. Багатьох рас Гайдамака взагалі ніколи не бачив, не кажучи вже щоб знати їх назви.

- Хто вони всі? – подумав про себе Гайдамака. І дуже здивувався, коли почув відповідь Саріма:

- Такі самі як і ти. Чутливі до сили, що вирішили стати на шлях джедаїв. Татуїнські переважно. Ти часом не звідти?

- Ні

- Слава Силі! Тоді ходімо без черги.

Далі буде...

***

Дивне коливання Сили привело невелику групу джедаїв на Явін ІV. Там і сталася перша сутичка з Темною стороною – дуже несподівано і зовсім не так, як уявлялось Гайдамаці…

- Ідея розділитися, мабуть, була погана. Треба було триматись разом із групою, - подумки сказав собі Гайдамака. В пошуках джерела збудження Сили, звиклий до безмежних степів Дантуїну, він банально заблукав у лісі, - поганий початок.
Лісна річка, що спроквола текла поміж дерев, перекрила шлях вперед.

Тоненька косичка за вухом – ось все, що залишилось на згадку про колись густе і довге волосся. Проста і зручна роба, підперезана паском із батьківським світловим мечем, довга накидка – Гайдамака дивився на своє відображення у холодній річці Явіну, і це відображення йому подобалось. Тепер він джедай. Дитяча мрія здійснилась.

- Харош, - почувся потворний голос з-зі спини, - умрьош красівим.
Від несподіваності Гайдамака ледь не підскочив. Позаду стояв незнайомий забрак та гидко посміхався.
- Джедайскоє отродьє…
Джедай простяг руку туди, де мав би бути меч, але той вже був в руках незнайомця.
- Ти што-то потєрял? Ха-ха-ха!
Забрак не зробив ніяких видимих рухів, але неначе невидимі пальці зійшлись на горлянці Гайдамаки та підняли його вгору майже на метр.
- Тєбє канєц!
- Дякую, я помітив, - прохрипів падаван. В очах почало темнішати а в роті виник характерний присмак крові.
«Дивно, мені зовсім не страшно… Але смерть я уявляв трохи іншою. Не такою. Втім, хіба може смерть бути красивою?»
Раптово хватка зникла, і безсиле тіло молодого джедая каменем впало на холодний річковий пісок.
- Ти нє боішся… Ти нє гнєваєшся… Дай волю чуствам, ані помогут тєбє адалєть мєня!
- Поверни мені меч, тоді і поговоримо.
- Ха! Глупєц! Да будь у тєбя хоть десять мєчєй, ти нічєво нє сможєш протівопоставіть сілє Тьомной сторони! Ти слаб! І будєш такім всєгда! Єслі только нє сдєлаєш правільний вибор… Асвабаді свой гнєв!
- Свій вибір я вже зробив, - Гайдамака повільно піднявся на ноги, - мені нецікаві твої слова.
- Тагда ти абрєчьон…

Забрак замахнувся своїм мечем, що спалахнув червоним світлом, але несподівано завмер, здивовано дивлячись на свій живіт. Блакитного кольору промінь, наче гілка, раптово виріс з утроби незнайомця. І так само раптово зник. Мертве тіло ситха-забрака впало на вологий пісок. І лише тоді Гайдамака побачив знайомого джедая, який щойно врятував його від смерті.

- От дивись. За логікою у спину вбивати – це підло, - промовив джедай-рятівник, - і так робити, будемо відвертими, неможна. Але вибору в мене, нажаль, не було. Іноді доводиться робити винятки з правил.
- Дякую, я в тебе в боргу, - Гайдамака підібрав з землі батьківський меч
- Пусте. Але тобі ще треба багато чому вчитись.
- Так, маєш рацію.
- Рушимо далі, наша справа тут ще не закінчена… І ще... Ти добре тримався.

Далі буде...

***

Насправді, сюжет існує тільки в голофільмах. Той, хто вирішить відшукати сюжетну лінію у житті, у своїх спробах зазнає фіаско. Життя мозаїчне, воно складається із безлічі моментів, що хоч і пов’язані між собою, але у загальноприйняте визначення сюжету ну ніяк не вписуються. І коли дивишся на все це зі сторони, розумієш, що будь-який адекватний режисер такий сценарій ніколи б в роботу не взяв. Прийнято вважати, що життя джедая сповнене цікавих пригод і видатних битв. Але фактично воно таке ж саме мозаїчне та буденне. Зрештою, як казав в давнину один мудрий магістр, війни нікого не роблять великим. І коли Гайдамака озирався на свій пройдений шлях, особливо на початок свого шляху, він бачив лише окремі епізоди, що на відміну від інших чомусь запам’ятались йому.

***

На тренувальних майданчиках в Храмі панувало звичне піднесення. Здавалося, саме повітря пронизував адреналін. Але в кімнаті, де тренувався Гайда, все було інакше. Тиша тиснула на вуха. Це досить цікаве явище – абсолютна тиша. У сукупності із абсолютною темрявою. Але все це не мало значення, коли Сила наповнювала м’язи і судини. Сила не давала слух, не давала зір, але Гайдамака чітко знав коли і звідки чекати на постріл. І коли через кілька секунд, які здалися хвилинами, темряву прорізав бластерний промінь, на його шляху було блакитне лезо світлового меча. Новий постріл – блок. Постріл – блок. Плин часу ніби уповільнився. Два різких випади – і два маленьких яскравих вибухи зруйнували навколишню чорноту.
Яскраве світло раптово наповнило велику залу.

- Добре, Гайда, непогано впорався. Як для тебе то взагалі гарні результати, - у динаміках пролунав голос приятеля Кол-яна, - якщо матимеш час, підійди до центрального терміналу. До речі, на цей раз нових тренувальних дроїдів куплятимеш сам. Скільки можна їх нищити?

Півгодини потому молодий джедай, як і радив його друг, вже читав оголошення на дисплеї центрального терміналу:

«Розпочинається реєстрація кандидатів в Раду Джедаїв»

- Хм. А чом би й ні?..

Якби в той момент його запитали б, навіщо він реєструється, Гайдамака навряд чи зміг би чітко відповісти. Імовірно, він просто вже відчував певну персональну відповідальність за Орден, розуміючи, що стояти осторонь справ не є його призначенням. До цього Гайда брав участь у кількох битвах, але переважно діяльність його обмежувалася стінами Храму. Тим неочікуванішими для нього стали результати виборів в Раду, згідно з якими він був одним з лідерів за кількістю набраних голосів.

***

Відомо навіть наймолодшим янглінгам, що прив’язаності джедаю заборонені. Звісно, неможливо заборонити любити, але навіть такі сильні емоції як кохання не повинні затьмарювати розум джедая. Підступність і небезпека в тому, що в стані закоханості важко об’єктивно оцінити свої думки та вчинки. Все здається правильним, єдино вірним. В небезпечній близькості від Темної сторони знаходиться цей стан… Гайдамака розумів це, і він вмів тримати емоції під контролем. Тим більше, що він вже не був «молодим і зеленим». Але одружитись це йому не завадило. Буквально через лічені дні після виборів у Раду джедаїв. Втім, жодного разу Гайді про це шкодувати не довелося.

Далі буде...

***

На фоні чорного простирадла холодного космосу біла пляма планети Хот аж ніяк не здавалась приємним місцем. Принаймні імперський Гранд Адмірал відпустку тут проводити не став би. Він розглядав планету оцінюючим поглядом, і покрадьки вже відчував свій тріумф. Він все продумав. Цього разу у нього все складеться найкращим чином. Сьогодні перемога неодмінно буде за Імперією.

***

Командний центр бази «Луна», що покоїлась у крижаних печерах Хоту ще з часів Повстання, нагадував великий вулик. Кожен робив свою справу, але без зайвої метушні. Над тактичним дисплеєм у середині кімнати схилились кілька джедаїв та головнокомандувач Армії Республіки Yanek Kos.
- Не буде з цього діла, - гарячкував головнокомандувач, - ми не можемо піднімати щит тільки тому, що ви щось відчули! Наші сенсори не бачать наближення імперців, а розкривати своє розташування зараз передчасно! Ми завжди встигнемо підняти силове поле, коли помітимо ворога. А наші енергетичні ресурси не безмежні, щоб безперервно «годувати» щит!
- Але ж ми дійсно усі відчули через Силу небезпеку, - промовив командир скваду джедаїв Ralf, - якщо ігноруєш підказки Сили, то не ігноруй принаймні компетенцію Гранд Адмірала. Він спроможний зробити нам пару «сюрпризів».
- Ніхто нічого не ігнорує, - заперечив Yanek, - я чудово розумію, що орбітального бомбардування база не витримає. Але якщо ви помиляєтесь…
Головнокомандувач відійшов від дисплея і, зціпивши за спиною руки, ще раз подивився на джедаїв зі скваду Last Defence, які власне і принесли йому неприємну звістку. Потім обернувся до вахтового офіцера:
- Повна бойова готовність. Висуваємось на позиції!

***

Імперська армада ще не долетівши до планети вже встигла понести великі втрати. Годі й казати, маршрут через поле астероїдів дорого коштував флоту. Але Гранд Адмірал це передбачив та не дуже хвилювався. Війни без втрат не буває. Натомість астроїди, у сукупності із новим пристроєм-розробкою імперських вчених, створили чудове поле, яке ідеально маскувало військові кораблі від виявлення республіканськими сенсорами. Це дозволить непоміченими підійти майже впритул до Хоту і нанести швидкий та смертельний удар з орбіти. Тож рішення йти крізь астероїди в результаті принесе значно менше військових втрат, ніж повноцінна наземна операція.
Гранд Адмірал звірився із хронометром. 30 секунд до виходу на вогневу позицію.
- Адмірале! – вигукнув молодий сигнальник, - База «Луна» підняла силовий щит!
- Що?! Якого ситха?!
В мить продуманий план зазнав фіаско. Про неочікуваність можна було забути, до того ж чверть військових сил була залишена позаду у вигляді уламків у полі астороїдів.
- Викликати підкріплення. Розпочати наземний штурм, - процідив крізь зуби Гранд Адмірал, - цього разу нас ніхто не зупинить.

***

Yanek Kos здивовано дивився на дисплей. До останньої миті він не надто вірив у правдивість передчуттів джедаїв. Але якби 10 хвилин тому він їх не послухав… На тактичному моніторі цятки імперських кораблів були на такій відстані, що не те що якийсь орбітальний удар, здавалося що якщо постаратись, імперці могли б камінням закидати позиції республіканців.

***

Гайдамака згідно із бойовим розпорядком займав своє місце на передовій. Ще півгодини тому він був у командному центрі, де разом із друзями по скваду доводив головнокомандувачу необхідність розгортати оборону. Воно й недивно, офіційно вважалося, що в Імперії не в курсі про перебування загонів Армії Республіки і скваду джедаїв на Хоті. Але схоже таки хтось зливає секретну інформацію. Потім із цим треба буде розібратись. Але не зараз. Зараз буде бій, щодо якого у Гайди чомусь були гарні передчуття.
Гайдамака читав колись про битву на Хоті. Йому здавалось, що те що відбуватиметься зараз, буде нагадувати стародавні події. Хіба що масштаб менший. Вже неозброєним оком він бачив авангард імперців, який наступав широким фронтом. Бій почався як дантуінський дощ – спочатку рідкі краплі-постріли, а потім ціла злива. Невгамовний хлющ, небезпечний, але по-своєму красивий.
Гайда відкрився Силі. Він миттєво відчув присутність своїх товаришів-джедаїв: ось рішучий і могутній Ralf роздає накази та веде вперед бійців; ось у бойовій медитації злилися стратеги DenAn та Zairus; а це Nikooz вправно орудує світловим мечем.
Гайдамака не любив використовувати Силу як зброю, але сьогодні він зобов’язаний був це зробити. Величезна крижана брила за його спиною піднялася у повітря, одну мить висіла нерухомо, а потім стрімко влетіла у бік імперського легкого крокохода, поваливши того на землю. Ще кілька таких кидків – і вже три AT-ST горіли, розтоплюючи вікову кригу.
Гайдамака спробував відкритись Силі ще більше. Джедай потягнувся подумки до навколишнього снігу, відчув, здавалося, кожну сніжинку навкруги. Створивши невеличке торнадо зі снігу й холодного вітру, Гайда спрямував його прямо в загін штурмовиків, які небезпечно близько підійшли з флангу. Після цього міцний контакт із Силою на мить розірвався, і Гайдамака стомлено присів на холодну землю.
Вважається, що можливості Сили не мають меж. Напевно це так. Але можливості Гайдамаки спрямовувати Силу свої кордони мали. По-троху, навіть не зважаючи на бойову медитацію Zairus’a та DenAn’a, він почав втомлюватись.
- Що ж, здається прийшов час трохи розім’ятись
Гайдамака підвівся, активував світловий меч та кинувся у горнило битви.

***

Гранд Адмірал йшов ва-банк. Хвиля за хвилею атаки його армії розбивалися неприступними мурами республіканської оборони. Втім, хоча й зазнаючи серйозних втрат, поступово він просувався вперед. А підкріплення вже були на підході.

***

Бій вже відбувався в лабіринтах бази. Отримавши підкріплення, імперці з новими силами кинулися в наступ. Але і тут зустрічали відчайдушний спротив республіканських солдат та джедаїв. Гайдамака із кількома бійцями був у тупиковому коридорі – відступати вже не було куди. Втома давалася взнаки, до того ж Гайда вже мав кілька незначних поранень. Здаватись він не збирався. Керуючись настановами DenAn’a, він зумів доволі ефективно організувати оборону на своєму напрямку, стримуючи значні сили знекровленої наступальної армії Імперії. Але тривати вічно це не могло.

***

Гранд Адмірал із ненавистю дивився вперед. Він вже майже досягнув мети, але якою ціною! Ну нічого. Переможців не судять. Зрештою він отримає інформацію, за якою він сюди прилетів. Нові секретні розробки Республіки, які зберігалися в глибинах «Луни», вже майже в його руках. Але він не дуже довіряв своїм підлеглим, тому Гранд Адмірал вирішив особисто взяти участь у штурмі, знаходячись в ар’єргарді на флагманському АТ-АТ. Раптом сусідня бойова машина спалахнула яскравим вибухом. Через секунду – ще одна.
- Гранд Адмірале! – через комлінк почув голос того ж самого молодого сигнальника, - це засідка! Наш флот на орбіті атакований! До наших…
Але Гранд Адмірал не встиг дослухати до кінця доклад – його АТ-АТ повалився на бік, здійнявши цілу хмару яскравих у сонячних променях сніжинок.

***

- Це була чудова контратака, головнокомандувачу, - звернувся до Yanek’a Гайдамака, прикладаючи до пораненого плеча пригоршню холодного снігу. – Ваш загін вдарив з флангу дуже вчасно. Як і орбітальний флот
- Пусте. Тим більше левову частину операції розробили ваші стратеги зі скваду. Мені залишалось тільки діяти за сценарієм.
Гайдамака довго дивився на спустошення, що залишилось після битви, і нарешті промовив:
- Так, пусте… На жаль Гранд Адмірал і на цей раз спромігся втекти. Але, гадаю, не скоро він ще наважиться на нові кроки. І здається мені, треба починати евакуацію. Невдале місце виявилось для республіканських секретаів.
- Імовірно. Зате ідеальне місце для великої джедайської звитяги.
- Великої джедайської звитяги? – Гайдамака гірко посміхнуся, - Війни нікого не роблять великим…

Далі буде...

Цю повідомину відредагував Haydamaka: 17.3.2012, 16:09